Кен Фоллетт – Стовпи землі (страница 142)

Виходу не було.

Джек обернувся до Альфреда. Він опинився в пастці. На мить його паралізував страх, але відразу йому на зміну прийшов гнів. Хлопець подумав: «Хай він уб’є мене, але перш ніж помру, я пущу йому кров!» Він не став чекати, поки Альфред його вдарить, а нахилив голову й кинувся на нього. Він був такий злий, що навіть не подумав вдарити, а просто щосили налетів на нього.

Альфред аж ніяк не очікував цього. Джек ударив його лобом просто по зубах. Джек був на два-три дюйми[144] нижчий і важив набагато менше, але його удар відкинув Альфреда назад. Відновивши рівновагу, хлопець побачив кров на губах у свого ворога й відчув задоволення.

На мить Альфред завмер на місці з подиву. Цієї миті Джек помітив великий дерев’яний молоток, приставлений до лавки. Поки Альфред приходив до тями, щоб знову кинутися на нього, Джек схопив молоток і щосили ним замахнувся. Альфред ухилився, і молоток пролетів мимо. Ініціатива раптом перейшла до Джека. Підбадьорений, він рушив на Альфреда, наперед смакуючи, як тверде дерево розтрощить його ворогові кістки. Цього разу він вклав в удар усю свою силу. Однак знову промахнувся та вдарив по жердині, що тримала дах повітки.

Повітка була зведена нашвидкуруч — лиш для того, щоб теслярі могли працювати в дощ. Коли Джек ударив молотком по жердині, вона посунулась. Стіни були хиткі, сплетені з пруття, і ледь трималися. Очеретяний дах просів. Альфред із острахом подивився вгору. Джек знову заніс молоток. Альфред позадкував у двері. Джек замахнувся. Альфред ухилився, налетів на стос деревини й гепнувся на підлогу. Джек ще раз заніс молоток для остаточного удару. Раптом хтось схопив його за руки. Він обернувся й побачив пріора Філіпа з обличчям немов чорна хмара. Філіп вирвав молоток із Джекових рук.

Повітка завалилась у пріора за спиною. Джек із Філіпом дивилися, як дах накрив вогнище, — сухий очерет негайно зайнявся, і за мить усе палало.

З’явився Том і вказав на трьох найближчих робітників.

— Ти, ти і ти — тягніть сюди діжку води від кузні.

Він обернувся до інших трьох.

— Пітере, Рольфе, Денієле — несіть відра. Хай ваші підмайстри закидають вогонь землею — усі, хутко!

Упродовж кількох хвилин усі зосередилися на гасінні пожежі й забули про бійку. Джек відійшов убік і дивився, спантеличений і безпорадний. Альфред стояв неподалік. Джек вражено подумав: «Невже я справді збирався розтрощити молотом Альфредову голову?» Усе це здавалося нереальним. Він досі не отямився, коли вогонь загасили водою та землею.

Пріор Філіп стояв і дивився на все це неподобство, важко дихаючи після фізичних зусиль.

— Поглянь лиш на це! — гнівно сказав він Томові. — Повітку зруйновано. Роботу теслярів знищено. Пропала діжка вапна й пошкоджено свіжу кладку.

Джек усвідомив, що Том втрапив у халепу: це він мав стежити за порядком на будівництві, і тепер пріор Філіп звинувачував його у збитках. Найгіршим було те, що провинниками були Томові сини.

Том узяв Філіпа за руку й лагідно сказав:

— Ми розберемось із цим.

Але Філіп не хотів, щоб його заспокоювали.

— Я сам із цим розберуся, — відрізав він. — Я тут пріор, і всі ви працюєте на мене.

— То дозвольте хоч мулярам обговорити те, що сталося, перш ніж щось вирішувати, — зауважив Том тихим і розважливим тоном. — Може, ми запропонуємо дещо, що влаштує вас. Якщо ні — ви вільні чинити так, як вважаєте за краще.

Філіп не хотів відпускати ініціативу, але традиції були на Томовому боці: муляри завжди дбали про дисципліну у своєму колі. Філіп помовчав, а потім сказав:

— Дуже добре. Але хоч би що ви вирішили, я не дозволю обом твоїм синам залишитися на будівництві. Один має піти.

Він рушив геть, так і не заспокоївшись.

Том похмуро глянув на Джека й Альфреда та пішов в одну з найбільших мулярських повіток.

Джек подався до повітки за Томом, усвідомлюючи, що нажив собі великі неприємності. Зазвичай муляри муштрували одне одного за пияцтво на роботі й викрадення будівельних матеріалів, а найпоширенішим покаранням був штраф. Підмайстрів, які билися, на день саджали в колодки. Ось тільки Альфред не був підмайстром, а бійки ще не призводили до таких збитків. Мулярська ложа могла виключити члена, що працював за менші гроші, ніж узгоджена мінімальна платня. Вона також мала право покарати винного в перелюбі з дружиною іншого муляра, хоча Джек жодного разу не чув про таке. Підмайстрів могли відшмагати, але, хоча цим погрожували, хлопцеві не доводилося бачити такого покарання в дії.

Майстри-муляри зібрались у дерев’яній повітці, повсідалися на лавки й прихилилися до задньої стіни, що насправді була стіною собору. Коли всі зійшлися, Том сказав:

— Наш господар сердиться, і небезпідставно. Цей випадок спричинив великі збитки. А найгірше те, що він зганьбив нас, мулярів. Ми маємо суворо покарати винних. Це єдиний шлях відновити нашу репутацію гордих і вишколених будівельників, що володіють собою не гірше, ніж своїм ремеслом.

— Гарно сказано, — зауважив Джек Коваль, і повіткою пронісся схвальний гомін.

— Я застав лише кінець бійки, — повів далі Том. — Хтось бачив, із чого все почалося?

— Альфред налетів на хлопця, — сказав тесляр Пітер, який радив Джекові бути слухняним і принести Альфредові пиво.

Молодий муляр, на ім’я Ден, який працював на Альфреда, вставив:

— Джек плеснув елем Альфредові в обличчя.

— Альфред довів його, — відповів Пітер. — Він казав зле про Джекового рідного батька.

Том подивився на Альфреда.

— Це правда?

— Я сказав, що його батько був злодієм, — відгукнувся Альфред. — Це не наговори. Його повісили в Ширингу. Шериф Юстас учора мені розповів.

— Біда, якщо майстер мусить тримати язика за зубами, коли підмайстрові його слова не до душі, — зауважив Джек Коваль.

Знову пронісся схвальний гомін. Джек із сумом усвідомив, що він у будь-якому разі не відбудеться дешево. Він подумав, що, напевне, приречений бути злочинцем, як і батько, і також скінчити життя на шибениці.

Тесляр Пітер, який, схоже, став на бік Джека, сказав:

— Хай там як, майстер не повинен злити підмайстра собі на потіху.

— Підмайстра все одно треба покарати, — мовив Джек Коваль.

— Я цього не заперечую, — відповів Пітер. — Але, як на мене, майстер також має бути дисциплінований. Майстер-ремісник має бути мудрий по роках, щоб на будівництві панували мир і злагода. Якщо він влаштовує бійки, то, значить, не може впоратися зі своїми обов’язками.

Дехто був ладний погодитися, але Ден, що підтримував Альфреда, сказав:

— Небезпечно пробачати підмайстрові через те, що майстер був суворим. Підмайстри завжди нарікають на майстрів. Так ти договоришся до того, що майстрам зась розмовляти з підмайстрами, щоб ті не звинуватили їх в нелюб’язності.

Джек із відчаєм відзначив, що Денові слова зустріли жваву підтримку. Це свідчило про те, що ложа турбувалася лише про авторитет майстрів, незалежно від обставин. Він подумав про те, як його покарають. Грошей, щоб сплатити штраф, він не мав. І навіть уявити не міг, що його заб’ють у колодки: що тоді подумає про нього Алієна? Але найгіршим було б шмагання. Він кинеться з ножем на кожного, хто спробує відшмагати його!

— Не треба забувати, що наш господар також має думку щодо цього. Він каже, що не можна залишати на будівництві і Джека, і Альфреда. Один із них має піти, — нагадав Том.

— Можна відмовити його? — спитав Пітер.

Том задумливо помовчав, а потім сказав:

— Ні.

Джек був вражений. Він не сприйняв ультиматум Філіпа серйозно, а от Том, схоже, так.

— Якщо один з них має піти, то, гадаю, ми не станемо сперечатися, хто саме, — озвався Ден.

То був один із мулярів, що працювали на Альфреда, а не безпосередньо на пріорат, і, якби пішов Альфред, Денові, напевне, також довелося б піти.

Том знову замислився.

— Так, не станемо, — підтвердив він і подивився на пасинка. — Джекові доведеться піти.

Джек зрозумів, що сильно недооцінював наслідки цієї бійки, але однаково не міг повірити, що його виженуть. Яким стане його життя, якщо він не працюватиме на будівництві Кінгзбриджського собору? Після того як Алієна усамітнилася й сховалась у свою мушлю, єдине, що лишилося в нього, — це собор. Як він може піти?

— Нехай пріорат піде на компроміс. Джека можна відсторонити на місяць, — сказав тесляр Пітер.

«Так, благаю!» — подумав Джек.

— Це заслабке покарання, — заперечив Том. — Ми маємо діяти рішуче. Пріор Філіп не погодиться ні на що інше.

— То хай буде так, — здався Пітер, хоча й докинув: — Цей собор втратить найталановитішого різьбяра, якого нам доводилося знати, лиш через те, що Альфред не може стримати свого чортового язика.

Кілька мулярів підтримали його. Це надихнуло Пітера, і він продовжив:

— Я поважаю тебе, Томе Будівнику, більше за будь-кого зі старших майстрів, але маю сказати, що ти заплющуєш очі, коли йдеться про твого тупорилого сина Альфреда.

— Будь ласка, без образ, — сказав Том. — Нумо додержуватися фактів.

— Добре, — мовив Пітер. — Я за те, щоб покарати Альфреда.

— Згодний, — відповів Том, і ця відповідь усіх здивувала — напевне, на нього подіяла згадка про заплющені очі. — Альфред має бути покараний.

— За що? — обурено спитав Альфред. — За те, що побив підмайстра?

— Це не твій підмайстер, а мій, — сказав Том. — І ти не просто побив його. Ти погнався за ним. Якби він просто втік, ви не розсипали б вапно, не знищили б кладку й не спалили б повітку. А ти міг би розбиратися з ним після його повернення з роботи. У тому, що ти зробив, не було потреби.