Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 75)
н. Та де ж ми їх достанемо? Украдемо, чи як?
ч. Оце! Яке ти сказав слово — украдемо! Боже борони! Ти собi цього не думай… Я, слава Богу, вiк прожив, а i трiски чужої не взяв! Спитай своїх, мене всi знають.
н. То яка-небудь комерцiя, чи що?
ч. Тут пустяшная комерцiя: позич де-небудь рублiв п’ятдесят, тобi повiрять, i ми достанем силу грошей. Вiр, це моя судьба, само провiдєнiє менi цей путь указує.
н. Може, фальшивих?
ч. А-а! Який-бо ти! Ти все на лихе вернеш: викопаєм.
н. Щось ви давно їх копаєте, а ще нiчого не викопали.
ч. То все нiчого не доказує. Iщiте — i обрящете! Сьогодня нема, завтра нема, пiслязавтра — мiлiон! Е! У мене опит. Оцей раз як не найду грошi — годi, кiнець, амiнь. Засяду десь i буду писать, все одно грошi, я за год напишу стiлько, що й на воза не забереш. А тiлько цей раз треба одкрить, треба, хоч кров з носа. Вiк шукаю, а такого предмета не находив. Викопаємо — все пополам. Станеть i тобi, i менi, i нашим дiтям, i внукам на весь вiк… Правда, ми ще не жонатi, хе-хе-хе! Ну, та це не штука, ще поспiємо. Ти тiлько те візьми — якi предмети: скала… та яка скала? Прямо шапка! Балка так i балка так; клином сходяться до скали; на пригорку два копили, висiченi оскардами; один показує на восток, другий — на запад; i посерединi в землi одкопав кам’яну фигуру чоловiка, робота чудова, тож оскардами висiчена. Як ти думаєш, хто б дурно наставив таких прикмет, га? Ото-то бо й є! От поїдемо, сам побачиш i тодi зразу згодишся. Я тебе люблю i хочу з тобою попробовать щастя.
н. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тiлько щоб батько не знав.
ч. Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червінцiв бочонкiв п’ять, тодi тiлько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велікоє дєло!
Поговоримо потiм. Здраствуйте, Iвановна!
а. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?
н. Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.
ч. А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.
а. То iдiть же у ту хату, там вечеря стоїть на столi.
ч. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потiм ти до волiв, а я в клуню на солому, можна?
а. А чому нi — спочивайте з Богом.
ч. Я не люблю, знаєте, там всяких нєжностей: перин, подушок. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далi посунув… Хе-хе-хе! (.)
н. Скажете, мамо, батьковi, що тут приїздив єврей i сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує. (.)
а. Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.
I що це старий задумав? Щось тут є, а що — не розберу. То не хотiв у церкву коней давать, а то i сам поїхав, i цiлу обiдню стояв навколiшках; то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радiє чогось, веселий такий. I куди вони оце поїхали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелiв, щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих приборiв, i слова тобi не скаже, що задумає робить…
я. Хто це до нас сьогодня приїде?
а. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники є?
я. Є!
а. Ходiм же.
ч. Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.
м. Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте їх бiля фургона.
а. Ходiм удвох.
м. От тобi й маєш!.. А хто ж буде бiля грошей?
а. Хiба ж їх хто вiзьме тут?
м. Е, куме, на грiх майстра нема! Краще я тут посидю — береженого i Бог береже.
а. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок. (.)
м. Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще помiряємось — хто голяк. Вiн думає, що дуже розумний. Нi, братику, — потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й єврея сьогодня обманив; поки мiшок розшили — дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на неї — грошi… всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок — єврей зашамотався, бере мiшок, не дає…»Давай грошi», — каже. Слово за слово, а тут — третiй; я тодi йому тиць замiсть п’ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.
() Старий!
м. Ой! ( .)Ти чого, навiжена, сновигаєш? Хiба не я тобi велiв, щоб тут i ляльки не було? Геть пiшла!
а. Та не гвалтуй, божевiльний! Я зараз пiду. Тут дiло дуже важне таке, що треба тобi зараз сказать, бо щоб пiсля гiрше не вийшло.
м. Яке там дiло?
а. Єврей прибiгав до тебе…
м. Який? Коли? Чи не скочив з поїзда?
а. Та з якого поїзда? Опам’ятайся, чого ти такий збентежений? Єврей Гершко, що за землю Смоквинова з тобою балакав.
м. Тьфу!! Ну?
а. Казав, щоб ти був в обiдню пору у Смоквинова з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує.
()Ха-ха! Чорта лисого перекупе.
а. Що там ти привiз, чого ховаєшся вiд жiнки? Покажи!
() Я тебе попитаю! Я тобi покажу… я… я… тебе уб’ю… Я тебе задавлю, коли будеш лiзти у вiчi! Геть пiшла!
а. Тю, тю! Одсахнись… Єй-Богу, з ним якась причина, треба бути насторожi. (.)
м. От цiкаве бiсове насiння, так i загляда, а євреєм перелякала на смерть… Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть свiт отнесу йому грошi, переплатю по десять рублiв на десятинi, а не попустю, щоб Жолудь купив.
а. Ну, куме, нiгде нiчичирк! Давайте менi моє, та, поки глуха пiвнiч, я собi пiду.
м. Куме, де ви дiнете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на сховi.
а. Нi, так не буде. Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
м. Вiзьмiть собi яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.