Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 74)

( )

А чи менi поличку латати, А чи до дiвчини на всю нiч чухрати.

( )

Iде! В хатi темно, схватю, обнiму i поцiлую, що вона скаже.

Входить о. Роман кидається на нього, обнiмає i цiлує.

i н.

о. Гвалт! Рятуйте! Розбiйник!..

() Тю! Бий його сила Божа! Єврея поцiлував замiсть Мотрi…

()Не подходi, уб’ю! Гвалт! Рятуйте!

н. Та цитьте, ради Бога, який тут розбiйник? Це я, хазяйський син!

о. Не подході! У меня рiвольвер… вот, слишиш, звьол курок ()буду стрiлять.

Входе з свiчкою.

Тi ж i я.

я. Що тут за гвалт?

о. Хотiв мене задавить… у мене п’ятсот рублєй чужiх дєнєг, протестуюсь…

н. Та чи ви не сказились, господин єврей, чи з переляку не знаєте, що язик плеще! Я… я… чорт ного знає, що йому сказать… Я пошуткував, я тутешнiй, я син Герасимiв.

о. Ви син?

н. Єй-Богу, син!

я. Авжеж, син! Чого ви репетували не своїм голосом?

() Та я думав, що ти увiйшла, кинувся на нього i обняв.

Мотря, посварившись на нього пальцем, вийшла.

о. Ой Боже мiй! Як ви мене перелякали, дайте води напиться.

() Вибачайте, я думав, що то Клим, наш робiтник, увiйшов… Я не хотiв вас лякать..

()Дай Господи, щоб ето минулось благополучно, а єслi ви менi растроїлi нерви, то будiте меня возiть на свой счот на лiманє.

н. Оце лихо! Якби ж я вас ударив, а то поцiлував.

о. Я думав, що ви мєнє кусаєте i хотiтє мєнє перекусивать горло… Ох! Где отєц?

н. Поїхали кудись.

о. Це погане дiло.

н. А що там трапилось? Скажiть менi.

о. Менi нужно бачиться з батьком… Одначе не забудьте сказать йому, що бил Гершко Маюфес, нащот землi, пусть завтра батько будет у Смоквинова з грiшми, в обiдню пору, i я там буду, — бо ми потеряєм землю. Жолудь з рук вирве.

н. Добре, скажу.

Входе ч.

Тi ж i ч.

ч. Здоровенькi були! (.)А-а!

Перед паном Хведором Ходить жид ходором, I задком-передком Перед паном Хведорком. Хе-хе-хе!

о. Господiн, што вам от мiнє завгодно, я нiкакого Хведора не знаю.

() Де цимбали? Грай, псявiро!

о. Какiє там цимбали? Чого ви чiпляєтесь? Iграйтє сєбє, єжелi ви музикант.

()

Аж корчма трясеться, Вальса ляхи оддирають та мазура.

()

А єврей пляше та нищечком: «Шляхетська натура!»

о. Я вас не понiмаю, говорiтє сєбє, сколько угодно.

ч. Хе-хе-хе! Де тобi понiмать? Це стихи Шевченка. Хочеш, прочитаю всi напам’ять.

о. Не нужно менi нiяких ваших стiхей. (.)Скажiть же отцу, щоб завтра був у Смоквинова непременно, бо програє дiло, с тєм до свiданья. (.)

ч. Слухай, як тебе?

о. Я до вас не маю нiкакого прiкосновєнiя, i нам нєчего рекомендоваться. (.)

()

Жид мудрує, як би кого надуть, А як надує, зараз простує на другий путь. Тим вiн живе, тим вiн i дише, Що повсякчас векселя пише.

Чув? Це мої стихи. У мене, брат, цього матерiялу на воза не забереш. Тридцять лiт меж людьми живу — знаю, хто чим дише… Опит — велiкоє дiло. От засяду зимою i напишу комедiю малоросiйську:

Еней був парубок моторний I хлопець хоч куди козак…

Ха-ха-ха! Чув? Тепер всi пишуть: крадуть у других i видають за своє, а як я напишу, то буде сама правда, потому бачу все, як на долонi. От тiлько немає часу тепер, треба деякi дiла покiнчить. Особливо тут є один предмет на Боковеньцi… не тим голова забита. Слухай, Романе! Цей предмет не дає менi спокою нi вдень, нi вночi. Я хочу побалакать з тобою. Не думай собi, що я так дурно по свiту ходжу… нi… Та якби я хотiв, то й зараз би доказав. Менi тiлько засiсти, то з маху напишу що завгодно… Тiлько не до того менi. Хочеш пристать до мене в компанiю?

н. Писать що, чи як? Я до цього не зроден.

ч. Нi! Що там писать, чортзна-що, писать! Я й сам напишу з маху що завгодно. Хочеш — комедiю, а хочеш — прошенiє, яке завгодно прошенiє i куди завгодно? Це пустяк, одно баловство. Хочеш грошi мать?