Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 73)
о. Ну, край. Давайте грошi, зараз поїду.
Герасим () Отак! Тiлько двадцять i знайшов… Здiлайте милость, вiзьмiть двадцять, а решту потiм, за мною не пропаде.
о. Ну, що робить?.. Нiчого з вами робить, давайте. ()Теперички поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?
м. Найбiльше як через три.
м () От збiглися дiла докупи… Упустить землю Смоквинова, та ще у такi лапи, як у Жолудя, — грiх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на вiки вiчнi, бо вiд Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тiлько кум благополучно розмiняв, а тодi я й Гершка обманю, на бiса менi його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тiлько грошi. А кума нема. А господи, чого вiн бариться? Ну що, як кума арештували? От тобi й сто тисяч.
Кум! Слава Богу, дiждався, думав — умру. Що?..
() Стривайте! (- .)Iдiть сюди, куме!
Герасим пiдходить. Савка обнiмає його i цiлує, а поцiлувавши, держить за шию i дивиться йому в вiчi.
м. Не мучте, куме! Кажiть…
а. Годяться, куме. ( .)
м. Годяться. (.)Куме, соколе мiй… Куме, вашими устами Бог говоре… (.)Я кращого слова вiд роду не чув; як пташка защебетала перший раз весною, так радiсно зробилось на серцi вiд цього слова. Скажiть ще раз це слово, скажiть, куме!
а. Годяться!
() Годяться?
а. Чого ж ви не радiєте, та плачете?..
м. Це я так радiю… Як же, як, розкажiть? Я мало не заслаб, ждучи вас.
а. Пустiть, сiдайте. Вип’ємо, я вам розкажу.
Ви думаєте, я мало трусився в городi? Танцював так, що i зуб на зуб не попадав. Вчора хотiв спробувать, чи приймуть у лавках, бо казначейство було заперте. Оце пiдiйду до лавки та й думаю: а що, як пiзнають, що фальшивi? Та й назад. Заспокоюсь трохи, знов iду i знов вертаюсь. Нема смiлості. Зайшов у трахтир до Кукленчихи, випив одну восьмушку, другу випив, попоїв добре холодцю — i смiливість найшла на мене: вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисi, а у самого серце затьопалось i волосся, чую, пiднiмається на головi, та вже й не знаю, як я здачу взяв! А як вийшов на улицю, то вже й землi пiд собою не чув. Мерщiй до Лошкаря, купив пачку канату, даю знову бумажку; глянув на неї прикажчик, прищурив око, у мене в душi захолонуло, а далi поклав у ящик, а менi дав здачу. Тодi я у казначейство, купив гербову марку у присяжного, приняв i присяжний i дав здачi.
()Дав?! ( )
а. На другий день бiжу у казначейство. Рано. Сидiв довго i знов почав тривожиться. Кругом люде, щось балакають, не розберу… Пропасниця мене б’є… Аж прийшов казначей. Я увесь затрусився. Iти чи не йти? Зцiпив зуби, пiдiйшов до вiконця… Казать чи не казать, думаю, а тут казначей. «Тобi чого?» — питає… А воно — не знаю як — само зiрвалось з язика: «Розмiняйте грошi!» — «Давай, — каже, — чого стоїш?» Я дав, а в самого думка: «Тiкать чи ждать?» I стою, як окам’янiв. Коли це мене штовхають: «Чи ти, земляк, заснув, чи що? Тобi казначей дають грошi, а ти мов не бачиш i не чуєш?» Тодi я очумався, дивлюсь: срiбнi грошi дає менi в пачцi. Я взяв i як одiйшов вiд того вiкна — як п’яний, хитаюсь. Помалу, помалу вилiз надвiр, аж тут разом наче проснувся i все зрозумiв, тут радiсть мене напосiла така, що й сказать не можу. Iду та всiм усмiхаюсь… А якийсь пан питає: «Чого смiєшся? Раденький, що дурненький?» А я кажу: «Ходiм, пане, вип’ємо, я вас почастую». — «Пiшов вон, — каже, — дурак!» Кажу: «Може, й так, та грошi є!» Зайшов у трахтир, випив трохи, купив пляшку рому i пляшку горiлки та й додому, їхав прудко — всiх попереджав.
А! Куме, пиймо: це на тi грошi куплено.
() Сьогодня увечерi у нас буде сто тисяч!
а. А у мене тiлько десять!
м. Куме! Я подарую вам тi сто рублiв! ( .)От вам запродажня! Погуляймо ж трохи, а увечерi, куме, як смеркне, — на вокзал… А знаєте, треба щось видумать, яку-небудь причину нашiй гульнi — щоб не догадались, бува. Я нiколи не гуляю, щоб не було подозрiння. А от що: засватаю я Романа на Мотрi — от i буде причина нашiй гульнi. (.)Параско! Мотря! Роман! А iдiть сюди!
м. Випий, стара.
а. Що це з ним? ()Будьте здоровi.
м. Обiдив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Романа на Мотрi. Мотре, пiдеш за Романа?
я. Атож!
м. Стара, що ти скажеш?
а. Я рада, що ти мене послухав! Такої невiстки пошукать.
м. А ти, Романе?
н. Спасибi вам, тату, що ви уважили мою просьбу.
м. А ви, куме?
а. Я? ()
м. Пiдтягуйте!
а.
Герасим частує.
Дiя четверта
() Батько кудись поїхали з кумом, мати пiшли до сусiди, а я оце випровадив робiтникiв пасти воли i забiг на часинку, щоб на самотi пожартувать з Мотрею, а її нема, певно, на огородi або з матiр’ю пiшла… Ну, вже це хазяйство допiка, нема тобi просвiтлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу i побалакать, поспiвать любенько вкупцi. Тепер ми вже й зарученi, а волi нема. Де ж вона? Дать би їй звiстку, що я тут, а то мати надiйдуть, то так замiр i пропаде, не поженихаємося i сьогодні! ()