Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 72)

н. Ого, батько сплять i досi. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тiльки вони не охочi гулять, хiба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Вiд своєї, кажуть, у грудях пухне. Навiдаюсь потiм, вчора приїхав пiзно i не бачився ще з батьком. (.)

( ) Ва-ва-ва! О-о-о-шi! Го-ом, го-ом! (.)Кругом, кругом усе моє. (.)Е-е-а-ам, а-а-ам. (.)Не дам, не дам, не дам! (.)У-у-у! (.)Господи помилуй! (.)Спав… Тьфу, снилось що кум грошi однiмав. (.)Аж упрiв, так боровся, не давав. А робiтники, мабуть, сплять. ( .)Хлопцi, вставайте! Чепiга зайшла.

Входе н.

н. Де там Чепiга, вже сонце зiйшло, давно всi на роботi.

м. Ото диви, як заснув! Побудив усiх, а сам тiлько прикурнув — i до цiєї пори проспав. А ти ж чого це дома?

н. Пiдстовба зламалась, та я занiс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.

м. Чорт на вас настачить, катюги, залiзо ламають! Чого ти так запiзнився, мабуть, упiвночi приїхав вiд Пузирiв?

н. Та задержали.

м. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дiвчата? Га?

н. У них були гостi: пани якiсь, офицери.

м. Хе-хе-хе! I ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка залiз! Що то грошi!

н. Та мене, тату, у горницi i не кликали, я на кухнi й обiдав.

м. Оце гарно… А сто чортiв їх матерi — хазяйського сина i в хату не закликали! Ну, а Банавентура ж що?

н. Бодай той Банавентура сказився! Тiлько пiд’їхав пiд крильце, а вiн зараз зскочив з фургона i почав кумедiю приставлять: вiршi читає, по-турецькому, чи що, балака. Люде аж за животи беруться та регочуть, а вiн рад, що на посмiх здався, та ще гiрше! Тут вийшов i Пузир. Тож регоче i закликає його у хату. Банавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж i його, це Калитчин син — хазяїн гарний…» А Пузир одказує: «Голяк мастi, чирва свiтить! Нехай, — каже, — розпряга конi та йде у застольну, там i пообiдає, у мене гостi не такi, щоб рядом його посадить».

м. Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанiю з панами водить i зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж. Пузир з горохом! Та я як позичав князевi грошi, то рядом сидiв… Чого ж ти там зостався? Було б круть — i додому.

н. Ждав Банавентури, думав свиней купить… Свинi завiдськi, остроухi, гарнi свинi, я бачив.

м. Та нехай їм чорт з їх завiдськими свиньми, коли вони самi гiрш свиней.

н. Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з охвицерами на проходку. Одягненi по-панячи й ходять з вихилясами — настоящi панночки.

м. Чортзна-що, покручi! Роботи з неї нiякої, знаю я: все подай, все прийми, вiд дзеркала вiрьовкою не вiдтягнеш, надвiр — не то зимою, а й лiтом — виходе тiлько на шпацiр! На бiса нам бiлоручки, дармоїди… Стривай лишень, хтось, либонь, пiд’їхав. (.)Чи не кум Савка вернувся? I ноги затрусились. Iди по своєму дiлу.

Роман вийшов.

Ой Пузирi! Глядiть, щоб ви не полопались, а замiсть вас Калитку розiпре грошвою… Отодi я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, нi! Як їв борщ та кашу, так i їстиму, як мазав чоботи дьохтьом, так i мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю. Iдеш день — чия земля? Калитчина. Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханiє спирає… А скотини, а овець розведу — земля пiд товаром буде стогнать, отодi i я скажу про Пузиря: голяк мастi, чирва свiтить!

Входе о, одягнений чисто, по-городському.

i м.

о. Здрастуйте, Герасим Никодимович.

м. Знову єврей!.. А ти звiдкiля знаєш, що мене звуть Герасим та ще й Никодимович?

о. Хто ж не знає такого хазяїна… Всi знають.

м. Невже всi? (.)От тобi й чирва свiтить. (.)А вас як звуть?

о. Грiгорiй Мойсєєвiч.

м. Ага! Сiдайте, Грiгорiй Мойсєєвiч. Виходить, ви вихрест?

о. Боже меня сохрани, настоящiй єврей…

м. Грiгорiй Мойсєєвiч, а єврей!

о. Ето мода теперички… Разлi ви меня не узналi? Я тут недалечке от вас… Ми з папашею у Куклiновського землю держимо… то єсть нам теперички нельзя держать, то ми гендлi робимо: формально Суписов держить, а ми з папашею хазяїнуємо — роздаєм землю мужикам. Ви ще у папашi пару лошадей купили на середопостя.

м. А-а! То це ти, Гершку? Диви, я одразу й не пiзнав: ти тодi на ярмарку був замурзаний, а тепер Пузирем виглядаєш.

о. Замурзаний? Зачем замурзаний? Развi можна так говорить? Звєсно, на ярмарку бiля скотини модного плаття не надiнеш.

м. А чого ж ти приїхав до мене?

о. Єсть гендель — хотiтє купить землю?

м. Оце спитав! Та чи єсть же на свiтi такий чоловiк, щоб не хотiв землi купить? Тут пiд боком межа з межею Смоквинова земля: неперепахана, ставок рибний — а! Та все лини та карасi — можна грошики лупить у городi.

о. Ну, i ви хочете покупать цю землю?

м. Ох, хочу, голубчику, хочу! I вдень, i вночi тiлько про це й думаю… Одна бiда — грошей не вистача.

о. Я можу вам помагать покупать землю Смоквинова.

м. Як? Грошей даси?

о. Зачiм грошi? Ми грошей не маємо, ми iз розумом живемо.

м. Як грошей нема, то й розуму бiг дасть.

о. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як розум є — будуть грошi! Хе-хе-хе!

м. А може, так. Ну, показуй же твiй розум.

о. Iзвольте, з нашим удовольствiєм: Смоквинов позичає на улучшенiє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшенiє? Пхi! Между прочево, мне досконально звєсно, що вiн уже п’ять iмєнiєв проїв. Ну, добре, нехай собi їсть!.. Вiн любе смачно їсти, а ви любите землю… Давайте єму п’ять тисячов пiд закладну, вiзьмiть добрi проценти — i земля буде ваша.

м. Яким побитом?

о. А скудова вiн вiзьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена i перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукцiону, тодi ви приймете на себе банк — i земля ваша.

м. Це виходить, я йому не позичу, а дам завдаток на землю i ще й процент вiзьму?

о. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко дiло мать.

() Що ж його робить? Два дiла збiглось докупи… Кума ще нема… Голова трiщить! (.)Треба подумать.

о. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїздив фактор купувать землю… Ну я його прогнав, бо без мене тут нi один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, i Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотiлся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперички на злiсть тому господину желаю вам устроїть дiло.

м. Добре робиш, спасибi тобi! А вiд кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

о. Вiд дєнежного чоловiка, вiд Жолудя.

м. Вiд Жолудя?! Грiгорiй Мойсєєвiч, будь ласка, не допустiть Жолудя. Iдiть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей пiд закладну i процент вiзьму невеликий… Тiлько треба день-другий пiдождать, поки я обернуся з своїми дiлами.

о. Можна. А скiлько ви менi дасте факторського?

м. А скiлько ж ви хочете, Грiгорiй Мойсєєвiч?

о. Дасте п’ятдесят карбованцiв тепер, а як поладнається дiло, то ще п’ятдесят.

м. Помилуйте! Господь з вами! Бога бiйтесь! Де ж таки сто карбованцiв за такий пустяк? Вiзьмiть тепер… десять карбованцiв, а як дiло скiнчиться, тодi ще двадцять п’ять…

о. Мiнє ето даже странно, как чесний человек! За кого ви меня принiмаєтє? Разлi я какой пархач, я человек рускiй, у мене душа на роспашку.

м. Невже ж мало? За вiщо ж бiльше?

о. За такое дєло тридцять п’ять рублiв! Та я тiлько слово скажу Жолудю, то он дасть менi сто п’ятдесят рублей, бо його земля пiдходить тож до Смоквинова, єму до зарiзу ета земля нужна. На його землi вода далеко — аж у головах, а тут став, можна купать овець, можна… мало чого не можна! Жолудь аж труситься за тою землею.

м. Ви хочете мене живцем облупить. I не грiх вам, Грiгорiй Мойсєєвiч. Я з вашим батьком давнiй приятель, i коней у нього купив.

о. Наш заробiток у год раз, треба пользоваться.()Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлi мiнє не всьо равно, аби грошi.

м. Аби грошi… Правда. Вiзьмiть же тепер двадцять п’ять, а решту — як дiло скiнчиться, бо, єй, нема при собi! Хоч гарячим залiзом печiть, не можу зараз бiльше дать.