Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 63)

я. Да, модні кавалери. ( .)

Той лебезить.

() Тут нас, брате, жде велика випивка!

с. Невже? Добре приймають?

с. Побачиш!

() Дивись, як ота чапля маніжиться та кладе носа на плечі.

а. Еге ж, ну їй уже можна…

я. Чіплятись на шию при всіх?

Баси підходять до них і просять під ручку.

() Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…

й. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй‑Богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.

я. Да ужасть как долго! Я позову родителів зараз. ()

Ті ж . Ввіходять поважні и.

і. З неділею святою будьте здорові і з чесним весіллям! Дай Боже щастя сьому домові!

и. А де ж хазяї? Не видко…

і. Ото, певно, жених з квіткою.

и. Та й у куце ж убрався!

і. А нічого, з себе гарний!

и. Тільки худий, нічого й в руках подержати!

Голохвостий упада коло подруг.

Ті ж і , за ними й а.

Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.

() От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!

Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.

а. Дай Боже вам усякого щастя й здоров’я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!

() От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (.)Пошли вам Боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!

( ) Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!

я. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!

() Так, так! Справді!

е. Не тепер, то в четвер, а все‑таки дівчат не мине те лихо!

ч. Не плач, стара: треба ж колись віддати.

а. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.

й. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!

ч. Пора, пора, стара!

а. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!

() Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (.)Винеси, господи!

Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.

Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталка з свічками по боках.

Ті ж, , , а потім і я.

() Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!

Всі поторопіли.

() Пропав я!

я. Тітка? (

о. Сестра?

(-) І-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити єврея.

() Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!

а. Бог з тобою, сестро! (

ч. Господь з вами!

а. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!

и. Сестро, опам’ятайся, чи ти при собі?!

я. Що це за шкандаль! Якого жениха?

а. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!

а. Не пускайте, кумо, не пускайте!

ч. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!

а. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми винні?

() Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум’яки кричатиму: розбій, розбій!

я. Ой шкандаль! Шкандаль!

Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!». Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.

Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.

і а. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!

й. Що ж це, впустили якусь самашедшу!

а. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!

я. Вона п’яна! Залила очі та й лізе!

а. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (.)

а. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (.) Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?