Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 62)

я. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!

а. Нічого, доню, нехай люди дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!

я. Чи шовкове, чи бавовняне?

а. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.

я. Ви не знать що, мамо!

а. Чого? Єй‑Богу, правда!

(-) Та й зелена ж, як рута!

() Тобі до лиця пристало!

а. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!

Сміх.

я. Чуєте, який ярмарок завели?

а. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.

я. З мухленталену.

а. Еге ж.

(-) Ой ненько моя, як жар. Аж горить…

к. От би мені, бра, на штани!

я. Зачиніть вікна!

а. Нехай дивляться: один тому час!

я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.

() А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.

я. Ви ще й сорочки принесіть!

а. І принесу, тут нема сорому: діло світове!

а. Ой які ж гарнесенькі!

(-) Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!

() До твого носа й пристало!

к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!

я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!

() А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.

я. Славно! Та велике яке!

а. Тут і трьох можна вкутати!

(-) Я б під таке полізла!

к. Та й я б, якби попросили…

я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повинось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати…

і а. Ходімо, ходімо! (.)

Xимка вбіга, але Явдокія Пилипівна їй маха рукою, і разом розкладають на стільці всі речі.

а. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!

а. Добре! (.)Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (.)

(-) Чи ба! Хтось приїхав хвайтонами. Це, либонь, жених!

і. Де? Де?

і. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!

і два митрополичі и.

( ) Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.

-с. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.

-с. Наберете в кишені добра.

й. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам’яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.

-с. Тобі пощастило, брате, єй‑Богу!

-с. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам’ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана…

й. То не мешаєть, пустоє, значить, дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо… гм…

-с. Важно!

-с. Люблю!

() Хе-хе! (.)Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту… Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложив добре, да вони й у сварці, на щастя… Господи, пом’яни царя Давида і всю кротость його!

Ті ж,я,а,я. Проня входить манірно, за нею подруги.

( ) Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!

() Ах, мерси! Бонджур!

й. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (.)

я. Мерси! (.)Який душка!

й. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило…

() Очинно рада. Сєдайте.

и. Спасибі; ми й постоїмо.

я. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть Бог, настоїтесь.

-с. Для такої панни і потрудитись можна.

я. Ви мне комплімента пущаєте? Мерси!

-с. Можна й припустить.

-с. Стоїть.

й. Обхожденіє понімають.