Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 61)

( ) Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!

() Ой ненько моя! Єй‑Богу, в білій сукні, ще й у квітках!

() Справді, справді! І хвату почепила!

я. Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати!

а. А побіжім! От буде халепа!

я. А буде! ( .)

() Ну, тепер уже піде баталія!

Ті ж і я.

( ) Оце летять! Так штовхонули, аж тім’ям об двері ударилась! Господи Ісусе Христе, сине Божий, помилуй нас!

а. Амінь!

я. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!

а. Спізнилась!

я. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!

я. Ой гріх який!

і я. Ми йдем до Секлити зараз звістити.

я. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (.)

( ) Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! Ох зух! На двох вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!

а, а. Настя й Наталка виходять повбирані, але по-міщанськи.

я. Добридень вам! А Проня прибралась уже?

а. З досвіта ще!

а. А де ж вона?

а. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (.)

я. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила Боже як!

а. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, Бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?

я. Кислим оком та довгим носом.

а. А вже правда! І де в його ті очі були?

я. Звичайно, за гроші бере.

а. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.

я. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло…

а. Іменно, як на корові сідло…

я. А з того ганчір’я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!

Ті ж і я.

( ) Здрастуйте вам.

а. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!

я. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.

а. Та яке модне!

я. У первому магазині на Хрещатику шилось.

а. А як до лиця все вам, хоч малюй!

я. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!

я. Мерси за компліман!

() Не передавай куті меду!

() Та чорт її бери! (.)Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!

я. Чи справжні ж?

я. Авжеж!

Ті ж і а.

( ) І де ж би то не справжні, коли! 3а каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п’ять, своїми руками дала!

я. Ого! Сімдесят п'ять!

а. Ой мамо моя!.

я. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!

а. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!

я. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!

а. Як-то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!

я. Позаторік ще?

а. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!

я. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!

а. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. ( .)

я. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?

і а. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!

(-) За кого Сірки віддають дочку?

с. За якогось цилюрника.

н. Невже за Голохвостого? Єврей, значить, правду казав.

() Осьде, гляньте яке!

я. Чудесне! Широке та добряще! (.)

а. Ой яке гарне! Як шелестить!

Юрба всякого роду людей натовпом лізе до вікон, а дехто й до дверей.