Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 59)

а. Сідай, сідай! Тепер уже можна! Бачите, яка парочка? Поздоровляйте: це жених і молода; Голохвостий посватав.

я. Мамо! Не робіть цього… слухайте, що я вам скажу…

а. Після! Мовчи тепер та дині.

() Що це вона, здуріла? Привселюдно меня об’являєть женихом! От тобі й раз, досидівся! Тепер почнуть язики чесати!

() Бачите, а ви мовчите…

() Та то ще тольки так, між нами… розговор був… Когда ще судить Бог сватов прислати…

а. Що там сватів! От повеличайте їх, кумочки мої, та й заручини зап’ємо! Правда, гарна парочка?

() Оце взяла в лещата!

і. Гарна, гарна, як вугірочки! Поздоров Боже!

()

Де ж був селезень, де ж була вуточка? Селезень на ставку, а вуточка на млинку! А тепер вони, в однім болоті, П’ють воду, їдять ряску по своїй охоті. Де ж був Свиридко, де ж була Галочка? Що Свиридко у батька,        а Галочка у неньки! А тепер вони у одній світлиці, Їдять з медом пухкі книші й паляниці, П’ють вино й варенуху, обоє раденькі!

а. Куми мої, любі мої! Заспівайте мені, прославте мене, свою куму, Секлиту Лимариху!

()

І лід тріщить, і комар пищить, А то кум до куми порося тащить. І кумочко, і голубочко! Звари мені порося, щоб і юшка була. І юшечка, і петрушечка! Кума моя, люба моя, моя душечка!

а. Ой не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (.)Так ви розжалобили, так розтривожили! Ой бідна я, сирота; цурається мене рідня моя: ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!

() Хіба вам Сірки рідня?

а. Сестра рідна… А та носата — небога!

() От влопався!

а. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту дурноголову!

() Ну, пропав тепер, навіки пропав!

() А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить, що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (.)

й. Що його в світі Божому робить? Просто вже й ума не приложу.

а. Та я б їй, отій вашій Проні!..

а. А ти ж думаєш як? Секлита Лимариха їй подарувала? Ого! Не на таку напала! ( .)Та я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали! Плюнула межи очі та й зацурала: ні я, ні Галя й ногою до смерті не будемо!

() Слава Богу, вони, значить, в сварці! Мов світ мені піднявся, аж од серця одлягло!

а. Авжеж, чиста сова!

я. Чапля!

() Жаба кислоока!

а. А ти її знаєш?

й. Та видів раз отого штурпака!

а. Вже іменно! Нехай її курка брикне!

я. Хай її лунь вхопить.

а. Хай її п’ятниця свята покара!

й. Холера на її голову!

а. Анахтема, анахтема, анахтема!

() Анахтема, анахтема, анахтема!

а. Пху на неї, та й годі!

і. Пху, пху, пху! На неї, сатану!

а. Годі, цур їй, пек!

я. Будемо веселі як перше!

а. Ну, лихом об землю! Гуляймо цілу ніч!

я. А мені на Печерськ!

а. К бісу! Гуляймо, поки ноги держуть, а то й поснемо отут! Завтра неділя. Нікого не пущу!

Чути оддалеку катеринку.

й. От якраз до ладу: явилась на виручку! Треба тут їх так замакітрити, щоб на завтра й ноги одкидали! Закликати катеринщика ще! (.)

а. Е, тітко, в роду не без потвори! Є і в мене родичка… та… не хочеться тільки розказувати.

і. Та кажи, кажи! Чого жалувати таких псяюх!

а. Так стіни слухають!

о. Та ми кочергами повигоним стіни ті з хати!

я. Знаю я, про кого мова мовиться…

а. На злодієві шапка горить! Знає, про чиє кодло іде річ!

() Про наше кодло! Ну що ж, кажи!