Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 56)
( ) А йди лиш сюди! Де ти там у гаспида тиняєшся?
й. По хазяйству, певно, бігаєть?
а. О, вона упадлива!
а. Де ти там баришся?
я. Забігала до сусідки Лукери: посуди треба.
й. Здрастуйте, доброго здоров’ячка! Вся душа моя стрепенулась, как зачув я ваш ангельський голосок, мов дискантів найкращих у концерті…
() Ви смієтесь…
й. Єй-Богу, і в думці немаєть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм прийшов.
я. Я не знаю про що.
а. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!
я. Мамо, хіба я в чім винна?
а. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю! (.)
й. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?
() Я вас боюсь… Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?
й. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому улюбльон, як окроп кипить…
я. Я вам не пара… Ви б краще не в’язали мені світа… зараз проміняєте на яку‑небудь панну!
() А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! ( .)
я. Пустіть!
й. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (.)
() Ой, що ви?
а. А! Договорилися, значить…. Ну, й помагай вам Боже!
() Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!
() Що ж я, мамо, — начепився!
а. Та годі вже, годі, тепер нічого… От готуй лишень страву, бо вже куми йдуть… (.) А вас уже тепер не пущу з хати од страви, як хочете!
й. Та я б радніший, Секлито Пилиповно, і ночувати, когда б не… (.) Попався жучку в ручку.
а. Добридень вам, Секлито Пилиповно! З днем вашого ангела поздоровляємо вас. Дай вам Боже, чого ви тільки забажаєте собі з неба, а вашій дочці пошли Боже гарного жениха!
а. Сідайте ж, щоб старости сідали в мене: може, вашими молитвами…
() Впрочем, начхать: якось-то буде! (.)Та й набралась же вас повнісінька хата: знаєте, де раки зимують!
а. А ви, паничу, хіба не знаєте?
й. Зуби проїв!
и. Та й жартливий же оцей язикатий панич!
а. Не зачіпайте нас, бо як причепимось всі, то мусите нам ставити могорича!
й. А зачіпайте меня, я очінно люблю, як меня молодиці зачіпають… але только молоді, чорноброві, такі, що тільки моргни…
и. Хі-хі-хі! Зачепи його!
() Але чого ж ви стоїте? Сідайте, кумо, сідайте, свахо, сідайте, кумасю, прошу покорно, кумко! ()Пидоре, Пидоре! А винось сюди столи, розставляй серед хати, щоб нам було просторніше їсти, балакати й пити.
й. От і я поможу! ( .)Та повертайся, Пидоре, так прудко, як я, а то ледве трусить…
а. За вами й похопишся?..
() Пипонько моя! Щіточко, манюсенька!
() Що це ти, Галю, стоїш, мов неприкаяна? Застилай столи та подавай пляшки та чарки, а то мої кумочки заскучають.
й. Ой, ой! (є.)Де б уже не заскучали без чарочки?
а. З вами заскучаєш?
й. Значить, можу знайти забавку?
а. Та одчепіться! (.)
и. Ха-ха-ха! Ну й панич!
() Вип’ємо ж по чарці за живих і за мертвих! ( )Щоб живим жити і не вмирати, а помершим, коли померли… (.)
й. Бодай не вставати!
і. Ой хто видав так говорити! Оце так!
а. Глядіть лишень, ви великорозумні! Мертві лежать на Щекавиці та нікому не шкодять, а живі часом дуже, дуже шкодять! ()
() Про мене, вип’ємо і за здоров’я мертвих. Пошли Боже з неба, чого нам треба! Помершим чарку, а нам горілка! ()
Секлита ходить круг столу, налива всім і сама п’є, частує. Подають пироги, страви на стіл. Всі п’ють і їдять.
а. Даруй же Боже цей празник проводити, тамтого року діждати!
а. Щоб ми діждали в добрім здоров’ї пити і на той рік; а я вже забігала до сусіди та хильнула чарку, другу… та трошки й веселенька!
а. То й добре! На здоров’ячко!
()А звідки ти? — З Ромна! — А білет єсть? — Нема. — В тюрму, шельму! ()Позвольте з моїх рук!
а. Ще з вами не покумалися!
й. Што ж, покуматися не штука!
а. Сідайте ж, кумцю, до гурту!