Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 55)

ч. Пропало п’ять рублів!

Картина.

Завіса спада.

Дія третя

Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні.

сам.

() Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? ( .)Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-Богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (.)Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! ( )

а.

( ) Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?

й. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров’я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.

а. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!

й. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.

а. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

Сідають.

й. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч… скольки у мене лиха на думці!

а. Та дай Боже! Тільки отакі паничі часто дурять!

й. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од Бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?

а. Та так, так!

й. От ви тогда Бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?

а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!

й. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду () коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться… Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня…

а. Що ж? Ходіть, раді будемо… Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете… родич Свинаренків… чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?

й. Та син же… тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!

а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!

й. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (.)

а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?

й. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя… то ж краса на весь Київ!

а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!

й. Так, так… а де пак вона?

а. На базарі ще; незабаром буде.

() Жалко, што не побачу!

а. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?

й. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю… робочі ждуть!

а. Я вас од своїх іменин не пущу…

й. Невже ваші сьогодні іменини? От Бог напутив! (.)Це, однако, погано: сюди натешеться гостей… (.)Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! ()Дай Боже вам щастя і здоров’я і чого тільки забажаєте! ()

а. Та годі вже, годі! От цілується! (.)Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!

й. Так тепер уже звиняйте… А от з неділі мені будєть йогда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как Бог благословить…

а. Заходьте, заходьте, просимо…

() Так уже на цей раз прощайте.

а. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?

й. Нікогда… (.)Впрочем, запіканка і пироги… (.)Ну, развє одну чарку можна.

а. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (.)

сам.

й. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать… Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля… когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а… ух, пипонька, пуколька моя!

я.

() Пидоре! Забери там яблука! Ой, хто це?

й. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!

я. Це ви?

й. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (.)

я. Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде…

й. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала…

() Так і повірили!

й. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!

() Пустіть-бо! (.)

сам.

й. Виприснула… Хистка, як лозиночка, в’юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном… Єй-Богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!

а.

( ) Ну, спочатку покушайте моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою…

й. Викушайте ж самі!

а. Пошли ж вам Боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! ( .)

й. Дай Боже! З іменинами вас поздоровляю! ()А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам Боже здоров’я! (.)

а. Та по первій же ніхто не закусює; викушайте другу! (.)

й. Е! Да так же я і не встану! ()

а. То й добре; гостем дорогим будете!

й. Да я дуже б радий, у вас так, знаєте, по душє… там только мине… Та трошки можна… ( .)Онде й Галя пішла.