Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 54)

а. Може б, хоч двері одчинити?

я. Та ідіть, ідіть, кажу… от наказаніє!

ч. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!

а. По-модньому ж!

Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка підслухує з пекарні.

й й.

() Звольте! Закуріть!

Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.

я. Ваша папіроска шкварчить.

й. Ето в грудє моєй-с!

я. Чого?

й. Од любви!

я. Ах, што ви!

й. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

() Починається, починається! (.)Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…

й. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.

я. А ви знаєте уже, яка моя душа?

й. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.

я. Чого ж погібший?

й. Потому здєсь у меня ()такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.

й. То ви би там увиділі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

я. Ах, когда б же тому було правда? ()Чого він навколішки не стає?

й. Да пущай меня алад’ябль скорчить, когда, значить, брешу (.)Ну сміліше! (.)В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

я. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…

й. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

я. Так дуже любите? (.)

й. То єсть говорю вам — кип’яток!

я. Ой страшно!

й. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…

я. І я вас дуже люблю! Душка мой! ( .)Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!

Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.

Ні, стійте!

, , й а.

Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.

я. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.

й. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.

ч. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.

а. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.

ч. Тільки, тільки…

й. Што? Может, я не ндравлюсь?

і а. Борони Боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.

й. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! ( .)Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.

Химка пробує іти з вином, але її не пускають.

ч. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.

а. Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбованці за аршин сама платила; п’ять пар черевиків на таких високих закаблуках!

я. Годі вам, мамо!

а. Що правда, то не гріх.

() Одначе поки тільки одні закаблуки… (.)Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.

а. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…

й. А-а!

я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.

ч. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…

а. Де там нема? Ще позаторік купила!

ч. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.

й. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.

я. І я б хотіла, штоб швидче.

ч. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, — як думаєш, стара?

а. Про мене. (.)У мене все готове.

Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.

а. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!

Молоді цілуються.

ч. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.

Всі сідають. Пауза.

( ) Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!