Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 53)

я. Авжеж.

Ті ж, старі а.

Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

я. Рикомендую вам мого хорошого знакомого.

( ) Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? ()

а. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокоповна… Дуже раді, просимо!

й. Проня Прокоповна по ангельской добротє, так і понімаєм, мерсі! (.) Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!

ч. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухать — велика втіха! ()Дуже раді! Просимо, сідайте!

() От кресло; прошу, мусью!

Всі сідають; Голохвостий на кріслі коло неї ж направо; наліво ж на дзиґликах старі Сірки. Химка визира з пекарні; яка хвилина — тихо.

ч. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?

я. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

й. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.

я. Разумєється.

() Бач, я казала, що не той! А який розумний!

ч. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?

() То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…

я. Авжеж, образованний человєк: хіба‑развє можна його рівняти до простоти?

а. Куди нам там?!

ч. Так, так…

Яку хвилину тихо.

() Чи зараз давати вино і шклянки?

() Іди собі!

Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.

ч. Гм, гм… дак ви уже цилюрні не держите?

я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!

() І як-таки!..

ч. Їй-Богу, забув… стара вже пам’ять…

й. Нічаво… ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь кахвюрами і комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару — паровицями; пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!

а. І брильянти?! Господи!

ч. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!

я. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки або сєрка!

а. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарові добрий зарібок.

я. Пхе!

й. Нащот дєнєг, доложу вам, так їх на етот делікатний товар їдьоть — страх! То єсть щоденно — сила! Ну, дак, слава Богу, у мене етой дєньги непереводно: цєлий Хрещатик мине винен. Мине уже не раз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркєли… што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Дак я їм: на чорта той мине клопот? У меня єсть благородний матеріал, то пущай і другі торгують!

() От багатий!

( ) Правда.

я. Ви очінно добрі.

й. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йому рябоє, што Химцє будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?

я. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм нічаго; вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!

а. О, то правда, що вчилась: не жаліли кошту: всяких мод зна! Які у неї плаття, шалі, сукні… яких квіток позаводить…

я. Мамонько!

й. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються‑кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?

а. Куріть, здорові! (.) Ну й розумний же!

ч. Аж страшно!

() Не вгодно лі?

ч. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге дєло, аж ніс тремтить… Ну та й та-бака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки…

() Та годі вже про вашу табаку! (.) Позвольте і мені папіроску!

ч. Вони курять?

Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.

() Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!

() Химко! Химко! Падай вагню!

ч. Вагню!

Xимка виходить з повною покришкою жару.

я. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!

а. Так і казали б, а то «вагню»…

Явдокія Пилипівна почина шукати.

й. Не безпокойтесь, пардон, я с етой самой покришки закурю. ( .)

без о.

я. Що ви мене соромите? Що ви тут наказали — три мішки гречаної вовни?

а. Та я ж мовчала…

я. Та ще ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющив!

ч. Не знаю вже, як з ученими…

я. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить.

ч. Цікаво б послухати, як то вчені…