Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 52)

() На з’їж, чорногузе! ( .)Пху на вас всіх!

без и.

() Ось який ваш рід!

а. Та й вам би не годилось так, адже тітка.

ч. Сестра матері…

я. То й цілуйтесь з нею!

а. Стидно, доню!

ч. Та й гріх-таки!

а. Таки дуже її зобидили: більше сюди й не прийде!

я. Баба з воза — кобилі легше!

ч. А як стане вас по Подолу славити?

а. Щоб вам не дісталося!

я. Ой Боже мій, ще й допікають! Мовчали б уже, то мені б було легше! Через ваш рід тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо й самі ви говорите по‑мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому!

і ч. Оце, Боже мій!

() Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!

Старі повернулись виходити.

Химко! Химко! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями, кислицями й тхне!

а

( ) Оце, схотілося вам того курива!

я. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!

а. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам () що ви, мов, падлюка!

Старі Сірки, вернувшись, махають на Химку руками, щоб мовчала.

() Ач, вона, каторжна!

() А тобі, дурна, слід переказувати?!

а. А я винна?

я. І наймичок таких дурних держите!

() Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула… Чи пускати?

я. Ой лишенько! Він чув?!

а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!

я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!

а. Та хто там, що ти лементуєш?

я. Та він, жених мій… Голохвастов…

а. Ой матінко! Проси ж його до госпо`ди!

я. Постой, постой! Куди його вести? Такий мотлох у хаті… От шкандаль! Прибирайте, мамо!

Всі кидаються прибирати. Проня — до дзеркала, поправляє волосся, щипа щоки.

Килима, килима дайте сюди… того великого! Мамо, швидче-бо! Тату, одсуньте дивана та поставте кріселко.

() О-о! Важке у ката… Ледве й зсунеш!

() Оцей, доню?

я. Та цей; стеліть же швидче!

а. Засапалась і не нагнусь!

я. Христа ради, швидче! Химко! Химко! Що ж це? Горілку, недоїдки перекупчині прибирай!

а. Та й приберу… мов пожар… почека!

я. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой Боже мій, треба пукета до грудей? ( .)Мамо, надіньте, Христа ради, чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку картату, пожалуста!

а. Та надіну вже, що з тобою робити? (.)

() Ай, ай! Ви без чобота?!

ч. Ой лихо! Це каторжна Химка взяла до самоваря та й не принесла!

я. Та скиньте мені зараз той драний халат!

ч. Що ж, халат як халат, вислужив свою службу!

я. І того не хочете для дочки зробити?!

ч. Та іду вже, іду…

() А ти чого стоїш? Кади!

а. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!

я. Кади! Кади!

а. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить! ( .)

сама.

() Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо моя, брансолета забула надіти! ( .)Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава Богу, знайшла якийсь кавалок… Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. ( .)Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. ( )Ей, Химко, проси!

а. Чого просити?

я. Панича клич!

а. Так би й казали! (.)

я.

( ) Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

Проня мовчить.

Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! ()Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! ()Що вона, чи не спить часом? ()Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу…

() Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли… Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

й. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!