Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 51)
() Як бачиш, небого!
я. У нас сьогодні не прийомний день.
а. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
я. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
а. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
я. З вами говорити — гороху наїстись!
а. Їж, серце, та дивись, аби не збубнявів.
я. Що ж це таке? Прийшла з доброго дива, з великого чуда та й тикається?
а. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
ч. Та і «ти» казать не годиться: тепер уже старі звичаї покинули; треба по-модньому поводитись!
я. Поніма вона у моді толк! (.)Господи, як Голохвастов здибається тут з тіткою — пропала я!
а. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
ч. Подуріли чи не подуріли, Секлито Пилипівно, а вже до вас позичать розуму не підемо!
я. Уже б швидче до вашої Пидори обернулися.
а. А таки, небого, до неї б вам обернутись не вадило; єй-Богу, спасибі скажете!
а. Що-бо ти, справді, сестро, верзеш? Рівняєш Проню, що розумні на весь Подол, до якоїсь наймички!
я. Хіба їй розум завадить!
а. Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! ()Випийте хоч до мене, Прокопе Свиридовичу, викушайте! Вибачайте, що похопилася перед хазяїна, бо пелька зовсім засохла.
ч. Та це вже третя.
() Що ж це ви зі мною робите?
а. Та я попросю…
а. О? Третя? А я й забула лічити! Ну, викушайте ж! ( )
( ) Та воно конечне… (.)
() Господи, що ж це? І він почне частуватися?
а. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
ч. Та одну… уже б час…
а. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха‑ха‑ха!
( ) Одну б!
я. Бо це не шинок.
а. Хіба в шинку тільки й п’ють?
я. Раз у раз у шинку, а в образованих домах тільки до обіду! ( .)
а. Та не беріть-бо, а краще підіть, Пронько, до пекарні, та розідміть самоваря для тітки, та й принесіть!
я. Не діждете!
а. Що це ви, сестро, вигадуєте? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
а. Руки не одпали б!
а. Після пенціона?!
() Дай мені пляшку й чарку; я замкну. ( ).
а. Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
я. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
а. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам’ятала!
я. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
а. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
а. Не вашого, сестро, розуму діло!
() Та попросіть її на виступці!
() Ви, Секлито Пилипівно, що інше, а ми що інше!
а. Я що інше? А що ж я таке? Га? Хіба не знаємо, які великі пани були Сірки? Адже ж старий Сірко, ваш батько, м’яв шкури і з того хліб їв! Я торгую яблуками і з того хліб їм, і нікого не боюсь, і докажу на всі Кожум’яки, що нікого не боюсь, навіть вашої великорозумної Пріськи! (.)
я. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
() Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
ч. Гур, гур, гур! Тепер, Прокопе Свиридовичу, бери шапку та й тікай мерщі з хати! (.)
а. Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс? Який? Докажи!
а. Як у чаплі!
я. Виженіть її, мамо! Вона з п’яних очей не знать що…
а. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій чоловік!
ч. Яке я хамло?
я. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
() Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, ганя на орчику[15], як цуциків, а вони й губи розвішали!
я. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком!
() Химко, Химко! Жени її, оцю п’яну!
а. Як? Секлиту Лимариху? Та я вам усім тут полатаю ваші панські морди! ( )
ч. Ой лихо од неї станеться!
а. Чи ти при умі?! Проня. Вон, вон! Мужва немита!