Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 49)
а. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.
ч. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…
а. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…
ч. Та панія ж, а не дитина!
а. Зате ж розумні!
ч. Ет! Отой пенціон у мене ось де! (.)
а. Ти знов уже почав?
ч. Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!
а. Химко, Химко!
а. Чи самовар готовий?
а. Ні, ще не ставила.
а. Так наставляй же зараз.
ч. Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.
а. Збігай! Близький світ!
а. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?
ч. Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!
() Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.
а. Де це ви, доню, ходили?
я. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
ч. Що ж там?
а. Чи не черевики купила?
( ) Ось що я вам, мамо, купила. (.)
а. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
я. Така саме мода.
а. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
я. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
а. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
я. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
ч. Простота, Проню, не гріх.
я. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
ч. Правда і то — пенціон! (.)
я. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!
ч. Жарота ж тепер.
я. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.
і а. О! Хто? Хто?
я. Голохвастов.
ч. Чи не цилюрник з-за Канави?
я. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
а. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
я. Що ви знаєте?
ч. А правда, що дочка краще знають.
а. Та про мене.
я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
ч. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
я. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!
а. А то чого ж, доню?
я. Чімпанцького треба: так водиться.
а. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
я. І того жалієте для дочки!
а. Господь з вами! Старий…
ч. Та я й нічого… Ось і гроші. ( .)
я. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!
а. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
ч. Та вона не поміша: лишній родич у хаті.
я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп’ється.
а. Та, може, ще й не уп’ється.
я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!
а. Не годилося б так, Бог з вами!
ч. Та вона й не прийде.
я. А як прийде?
ч. Ну, вже не знаємо.
я. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…