Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 48)
а. Брешеш!
й. Та щоб я луснув… Недалеко тут мій дом! Я родич Свинаренків.
а. Якого? Петра?
й. Еге ж, Петрів племенник.
а. Та хіба ж міщанину пристало бути свинею?
й. Єй-Богу, я вашу Галю люблю так, як золото, і хочу сватать, от хоч зараз оддайте, то візьму.
а. Присягнись мені, ходім до церкви!
й. Та чи я ж чоловіка вбив, щоб серед ночі присягати! Вірте мені, я чоловік благородний, образованний, і божусь, і присягаюсь, що не піддурюю; бодай я завтрішнього дня не діждав, бодай я завтра на своїх ремінних пасах повісився, бодай я зарізався в своїй хаті своєю бритвою, коли не вірите!
() Їж святу землю, то повірю! На, їж!
й. Хіба ж я вовк, щоб їв землю?
а. Їж, на їж, то повірю!
й. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде!
а. Та ви брешете! Присягніться мені хоч на Братській!
й. Нехай мене покарають всі печерські святі! Нехай мене покриє великий лаврський дзвін, коли я брешу
а. Ні, таки присягніть навколішках до Братської!
() От, не одсахнусь. (.)Ну, хай мене поб’є Братська Божа матір, коли брешу!
а. Ну, тепер вірю, тепер вірю!
() От іще через цю каторжну бабу бруки запачкав! ()Так я незабаром до вас і на заручини.
а. Про мене, просимо; тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!
й. Нащо мені? І свого досталь! Аби Галя!
а. Так заходьте ж; раді будемо!
й. А де ж ваша хата?
а. Зараз за яром. Спитайте Секлиту Лимариху: увесь Подол зна. Глядіть же, не обдуріть; а то і живим не випущу! Од Лимарихи не сховаєтесь!
й. Та буду ж, буду!
() Ух! Ху! От баня, так баня, аж три пота зійшло, єй-Богу! (.)От це вскочив, так вскочив — понікуди!
Дія друга
( ) Ну й день! Діждалися святого літечка! Спала вже, спала, та ніяк до вечора не доспала; упріла тільки, страх! (.)А старий іще спить! Ого! Прокопе Свиридовичу! Прокопе Свири-довичу! Доки ти будеш качатись! Вставай, бо вже швидко до вечерні задзвонять! Прокопе Свиридовичу, чи ти чуєш!
( ) А-а! То ти до мене, Явдоню? Постой, трохи прочумаюся та потягнуся!
а. Ач, потягається, а якби я потягалася, то й гримав би! Та воно в свято і годиться поспати, менче гріха: як не спиш, то почнеш судити кого абощо, а воно і є спокуса… Та чого він не йде? Скучно самій. Проня пішли кудись, та вони не люблять з нами і говорити… Прокопе Свиридовичу, та вставай‑бо!
() Якось мені невірно… чи недоспав, чи переспав… Мовби хочеться чогось — чи хвигів, чи солоних огірків? ()Як тобі здається?
а. А як же мені про те знати! Хіба в мене твій рот?
ч. От бач, ти й не знаєш, чим мені догодити, а мене, як тебе не бачу, то й сум бере!
а. Добрий сум! Пішов в свою кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама горюю: нема до кого й слова промовити.
ч. Скучила? Як ми бралися, то гули, як голубочки, і до смерті будемо густи: гулю-гулю, моя старесенька!
а. Забуркукав, мій сивесенький! ( .)
ч. А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувавсь до тебе? Як я тоді вертівся коло тебе!
а. Згадай іще колишнє! Минулося! От уже в нас і дочка на порі…
ч. Та так, так! Уже давно б час!
а. Чого давно? Ще вони молоді!.
ч. Ти уже в таких літах третьою ходила; тільки Бог прибрав.
а. Мало чого мні: мені нічого було перебирати, а Проні треба неабиякого; вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені.
ч. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере!
а. Хіба в неї було мало женихів?
ч. Так чому ж не йшла?
а. Бо простота, а нашій дочці треба або дворанина, або хоч купця.
ч. Заманулось чорти батька зна чого, а по‑мойому — наш би брат краще.
а. По-твойому б, дитину хоч за шмаровоза.
ч. Не за шмаровоза, а за міщанина, трудящого чоловіка; такий би і гроші не розтринькав, і дитину б жалував, і нас би не зневажав, держався б свого звичаю; а як вишукаєте якого-небудь гонивітра чи завалящого лодаря, то той зараз переверне все по-модньому: нас, як простих, заплює, добро все розмантачить і дочку кине.
а. Ти знов дратуватись хочеш? Чого б же він кинув Проню? Чим же вони дворанину не жінка, коли усяких мод, усяких наук знають. Це вже здурів би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!
ч. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (.)
а. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!
ч. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (.)Піти, так щось ноги болять… може, Бог простить уже.
а. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…
ч. Що ж там?
а. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.
ч. А! То давайте чаю або горілки.
а. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.
ч. Що ж це? Уже ні з’їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!