Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 47)
й. Бон-бон! ()Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (.)Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп’яточок… хр-р-р… Хап — і єсть! Хап — і єсть!
( ) От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (.)
() А, на ловця й звір біжить. (.) Ціп-ціп, куріпочко!
я. Ой, це чужий хтось! (.)
() Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! () Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з’їм?
я. От, єй-Богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
й. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
й. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
я. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
й. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!
я. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
й. Дави луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!
я. Хороша пороша, та не для вас!
() Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями[14], да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…
я. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
й. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…
я. Та що — що гарні!
() Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-Богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
я. Ой, що ви кажете?
й. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…
я. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь Боже, хто здиба, то буде лихо…
й. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (.)
я. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!
() У-ух! Пропав я! Пожар!
() А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! ()
() Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…
а. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили!
А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
() Хіба це ваша дочка?
а. А то ж чия?
й. На вас анітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцьких собак збентежите!
я. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-Богу, начепився вперве!
а. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
() За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
() Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
() Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я Секлита Лимариха!
й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! () Я вам заплачу, я багатий…
() А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!
() От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! ()Та я, єй-Богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
а. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
й. Та щоб я луснув, коли зводив!
а. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову: твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!
й. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
а. Ти думаєш, що як я перекупка, то мене можна й зневажати? Я на шаг обдурю, а на карбованця вам, сибірним, правди скажу! От що! Хай збереться хоч уся вулиця, а Секлита за себе й за свою дочку встоїть. Стріляй на мене, а я таки на своєму стану, за правду стану! (.)Коли зачіпаєш, то зачіпай чесно: не безчесть мене й моєї дочки, бо ми тобі не іграшка!
() От, не вирвусь! (.)Та, присяйбі, і не думав безчестити! (.)
а. Не пручайсь! Не пущу! Ґвалт, ґвалт! Поліція! Поліція! Квартальний!
() Ой пропав я! (.)Цитьте! Не кричіть-бо!
а. Що-бо? Кричу, бо маю право! Поліція, поліція!
() Потопить, бісова баба, чисто потопить! У Сірків уже й віконниця одчиняється! Господи, ну що його робити! (.)Слухайте сюди…
а. Калавур!
й. Ой, поліція! Шкандаль! (.) Слухайте сюди, не кричіть: я всю правду скажу: ми любимось з вашою дочкою, тільки я чесне маю на думці: я її хочу сватати…
а. Дури кого іншого, а не мене: знаємо ми вас, паничів!
й. Та я не панич, а простий міщанин, — то тільки зверху на мені образованность!