Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 46)
я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! ( .)
й. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
я. Мерси! То я ковтнула какось диму…
і я. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
я. Пусте! Я ще в пенціонє курила…
й. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! ( )
() Ач, який ввічливий!
а. Настоящий хрант.
() Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси…
й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!
() Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою[13] трощить, а тут — пальцини.
а. Це на нас критика.
й. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струне! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу… Я вже просто одпрошуюсь, — што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, треснуть — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають… Дак я вам цєлий воз…
() Того, што на смєтник викидають?
й. Што ви, Проню Прокоповно? І у думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство… Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
я. Ви так і понімайте!
й. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
й. Пардон, єй-Богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!
() Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…
() Це вона нам вибива очі!
я. Приндя чортова! ()Добраніч вам!
а. Ходім уже!
й. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
я. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
() Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
я. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
а. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!
() А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
й. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.
я. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
й. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.
я. Мерси.
й. А в тіятрі любите?
я. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
й. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
я. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
й. А ви які читали?
я. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…
й. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
я. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
й. Да, штоб аж волос смалила!
я. Ах, ето ужасно жорстоко…
й. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.
я. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…
() Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?
() Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (.)Ага! Дочекалась-таки!
й. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
я. Я і понятія у цім нікоторого не імію…
й. Єй-Богу, не безпокойтесь!
я. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…
й. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…
я. Ах, не говоріть мінє про любов… І я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…
й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
я. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…
() Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол…
я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…
й. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. ()
я. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…
й. Прийду, прийду, моя канахветочко!
я. Душка! ( .)Ламур! (.)