Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 45)
й. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!
() А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
й. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
н. Ви таки, як Бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
() Наведіть сначала себя палітурою!
н. Цур дурня та масла грудку!
і. Та годі вам!
й. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
ь. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
й. Да што ви понімаєтьо?
ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге!
й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
() А по уму виряджають!
() От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типє парад!
о. Добре на цьому знається! Нема що!
ь. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
й. Зозуляста?! Шаталанська!
ь. Що ж то значить — шарлатанська?
й. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
ь. Та я так!
о. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…
й. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
о. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип’ємо мокрухи-преподобниці!
й. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
о. Е, ви вже дерете носа до неба!
і. Та киньте його, цур йому!
н. Не знаєте хіба прислів’я: не руш добра…
() Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
й. Єй-Богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить… Одне слово, не вашого розуму дєло!
ь. Що ж воно таке?
й. Інтрижка.
ь. Як?
н. Та кинь його, ходім!
і. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії… так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігде нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, я єй пондравился… Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка як струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, ей-Богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак таке уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я тобі візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіе імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть Бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав’ю такі моди алад’ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба… Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
() А ось і вони з кумпанією. Ну, Голохвостий, держись!
й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб так зразу шиком і пройняти? (.)Ні, не так… ()
() Голохвастов, здається?
() Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
() Мерси, мусью! (.)Таки дожидався: я нарочито проманіжила.
й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
я. Разумєеться. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
я. Мені здається, що ми десь стрічались.
й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
а. Невже?
й. Рішительно. Міня везде принімают как сваво, значить, без хвисона!
я. Там, верно, красавиць найшли порядошно.
й. Што мне краса? Натирально, перве дело ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
я. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!
() Який він гарний!
я. Нічого собі; тільки штукований!
а. А я вас сьогодні десь бачила.
й. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови…
() Який він розумний та гострий як бритва!
() А я ж вам не казала, що первий кавáлер!
й. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
а. Што ви, я не куру!
я. І я ні; та чи пристало ж баришням?
й. Перва мода!