Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 44)
Не довелось мені в світі
Весело співати!
Не довелось мені в світі
Весело співати!
-с. А в нас баси кращі… у них як побиті горшки!
-с. Або як старі циганські решета!
() А справді!
ь. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?
-с. Звичайно, братський.
-с. А я кажу — семінарський.
-с. Ба брешеш!
-с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!
-с. А в братському Кирило чого варт?
-с. Ну, що ж? Кирило, та й годі.
-с. Ет!
н. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
ь. Голохвостий!
() Ото ушкварив!
-с. Попав пальцем у небо!
о. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!
ь. А хто ж розумніший за його? Говорить по-ученому, що й не второпаєш!
н. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?
ь. Чого ти присікався?
н. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!
і. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений; таки паном діло, і ходить, і говорить по-панському!
н. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!
о. Та годі вам за чортзна-що змагатись!
н. І то правда, пху!
о. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
н. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!
-с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по‑модньому…
н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!
-с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!
с. Та то ж через теє Степан на нього і гори верне.
о. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.
н. Одбив би я йому печінки!
і. О! Він хваткий!
-с. А в тебе уже є коханка?
н. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
о. Єсть, єсть…
-с. А хто?
ь. Галя Лимаришина.
-с. Гарна?
ь. Чудо яка!
н. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
ь. Що ж я сказав? От напасть!
і. Цитьте! Он Голохвостий іде!
о. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували…
й. А, хорошо, добре…
() Шкода, що не чув!
( ) Меня таки вездє споминають: значить, моя персона у шику!
() Як свиня в дощ!
() Нєт лі у кого иногда сірника?
ь. Ось у мене єсть. (.) А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?
й. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!
о. Давайте, давайте! (.) Нічого собі!
й. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п’ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п’яти копеєк нема.
ь. От дорогі!
() Бреше гладко!
о. Ви таки кидаєте силу грошей!
й. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!
() Такого дворанина під тина!
і. І правда: надів жупан та й дума, що пан.