Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 42)

Челядь крутить поясами Назара.

() Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!

а. Отак добре! Тепер зав’яжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

Зав’язують хусткою рот.

а. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе… а вовки здалека поживу чують… от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину — нехай проспиться та подума, з ким жартує.

Челядь кладе Назара на снiг.

() А ця учадiла… Возьмiть її додому… Прочумається.

Челядь бере на руки Галю i несе з собою.

( )А що? Скажеш, що не люблю тебе?

а. Спасибi, спасибi. (.)Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.

Хома з Стехою шепчуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.

а. Киньте її! В’яжiть його!

() Я тебе зв’яжу, недовiрку проклятий!

Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.

я. Орле мiй, серце моє! (.)

р. Душно менi, душно!

()Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?

а. Нi!

т. Здихай же, собако скажена! (.)

а. Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..

т. Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. ()Копайте яму. (.)

а. В’яжiть його!

Тимчасом Галя розв’язує руки у Назара.

р. О, доле моя! Серце моє!

т. Копайте яму! (.)Лукавий чоловiче, за що без сповiдi ти себе губиш i мене з собою? Прощайсь з бiлим свiтом, молись Богу.(.)Назаре, брате мiй, друже мiй! Поховай мене. Прощай! А ми…

р. Стривай!

() Стривай!

р. Пусти його, не варт вiн того. Не напасти душi своєї. (.) Iди, лукавий чоловiче, iди, куди знаєш. Не помiг тобi Бог занапастить мене; а я чужої кровi не бажаю. Iди собi!

() Назаре! сину! Батько рiдний! Зарiж мене, замуч мене, на конях розiрви, та не прощай! ( .)О, я лукавий, лукавий! О, я грiшний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб’є, нехай я свiта не паскуджу! (.)Боже мiй, Боже мiй!

() Устань, молися Богу, грiшний. Коли прощають люди, то Бог милостивiший за нас.

()О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець… спокутую в рясi мої беззаконiя! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обнiмiться, поцiлуйтеся, дiточки мої. Я хоч i грiшний, а все-таки батько. ( .)Боже вас благослови!

Михайло Старицький

За двома зайцями

Комедія із міщанського побиту. З співами і танцями в 4-х діях

Дійові люди:

— міщанин, має крамницю.

— його жінка.

— дочка їх.

— сестра Сірчисі, перекупка.

— її дочка.

— промотаний цилюрник.

я, — подруги Пронині, манірні.

— наймичка у Сірків.

— поденщиця у Лимарихи.

— був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

— бублейниця

— черевичниця

— живе при монастирі, гості у Лимарихи.

и.

— жид.

, , і .

Дiя перша

Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним баркан і знов якийсь садок і домик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір.

. Сидять на лавці біля дому.

а. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.

ч. Чим же гарно?

а. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

ч. Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр‑р‑р!.. І меле разом, і шеретує…

а. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну…

ч. Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита по-стародавньому, по‑божественному, а цей…

а. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.

ч. Так що ж, що поштує!

а. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький…

ч. Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.

а. Вигадай ще що!