Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 39)

т. Будь-бо веселiший, не показуй виду. Стеха зумiє одкараскаться од них, тiльки нам з тобою треба попереду утiкати. Я, пожалуй, хоч i зараз пiду, а ти зостанься тут поки — так, для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщiй в корчму: я там буду.

р. Добре, тiльки i ти проворнiше.

т. За мене не бiйсь Дивись, старiї знакомiй! Кузьма, яким се побитом тут опинились?

в. З хуторiв до церкви, а вечорницi по духу чуємо.

т. Мододцi? А ви, жидова, як сюди зайшли?

д. А так, шляхом. У Чигиринi нема заробiтку, а ми прочули що у пана Кичатого весiлля буде, так i прийшли сюди.

()Жидiвське ухо! (.)Ануте ж! Учистьте запорозького козачка. (.)А з вас хто бойчiший? Удар, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжi! (.)Годi, не дурiй. Я ж кажу, усе буде добре.

р. Чи буде, чи нi, тiльки здiлай милость, не бався тут, iди швидше.

т. Поспiємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь ласкав, таким сумним: все зiпсуєш. Подивимся козачка, та й годi.

Удаляются в глубину и разговаривают между собою. Музыканты заиграли. Один козак выскакивает из толпы и пляшет козачок. Гнат и Назар любуются.

т. Ай да молодець! От жвавий! Що твiй запорожець!

Танец кончается.

Ну, веселiтеся ж, люди добрi, гуляйте, хлопцi, а нам уже годi, пора їхать: до Чигирина не близько, а до свiту треба буть там. Прощайте, козаки! Прощайте, дiвчата! Прощай, хазяйко! А де ж та… Кичатого?

Стеха прячется между козаками. Гнат, поймав ее, целует.

Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! Прощай!

() Ай-ай-ай! Закричу, їй же то Богу, закричу.

Назар и Гнат уходят. Хозяйка провожает их.

() Що за народ такий сi козаки! Усе б їм цiлуваться. Неначе й помоглось. () Тiтко, тiтко! А нумо ми з тобою. ( )

Через гору пiду, Скриюсь за горою… На бiду, Де пiду, Козаки за мною. Той почне говорить, Той сережки сулить, Кого знаю, Привiтаю, Хто сережки дарить. Ох, сережки мої, Мої золотiї! Сердiтеся, Дивiтеся, Вороги лихiї!

() Ох, мої зозуленьки! По старостi лiт менi б i не подобало.

Стеха между тем шалит с козаками, хватая за руку молодого козака, и, вертясь, приплясывает.

а. Оце яка жартовлива! Та перестанеш ти чи нi?

( )

Тра-ла-ла, тра-ла-ла,

На базарi була,

Черевички купила,

Три червiнцi дала,

А четвертий пропила

I музику найняла.

Що ж ви, родимець би вас вбив! тiльки дурно грошi берете? Кусок би вам сала, а не грошей.

В толпе хохот.

А де ж наш Кирик? Сюди його! Вiн один лучче усiх цих голодранцiв.

Выходить.

Ось вiн, мiй голубчик. Ну лишень, яку-небудь пiсеньку з приговорками або казочку-страховиночку, щоб цiлу нiч не заснулось.

ь. Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пiсеньку, що любиш.

а. Казку! Казку!

е. Нi, пiсню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.

( )Натанцюєтесь iще, поки до третiх.

а. До пiвнiв ще не трохи. Казку! (.)Казку, тiтко?

а. Звiсно, казку, поки ще не так пiзно; а опiсля i слухать страшно буде.

ь. Коли казку, так казку; менi все одно.

е. Перещебетала-таки цокотуха.

с. Ач яка!

а. А що, га? Таки перещебетала!

Кобзарь садится на скамейку. Кругом него с шумом и хохотом толпятся в беспорядке козаки и девушки.

() Випий, дiдусю, для смiлостi.

() Спасибi тобi, дiвко! (.)Слухать — що їсти, в горшку не бовтати, усiв не марати, слов не пропускать, другим не мiшать.

Общий легкий шопот й смех.

а. Послухаю, послухаю, чи єсть же така страховина, щоб я злякалась.

с. Чуєш ти? Коли не будеш мовчать, так геть собi!

й. А то виженем!