Иван Котляревский – Українська драматургія. Золота збірка (страница 38)
т. Хто? Ключниця чи…
р. Та й та, й друга.
т. Захочуть обидвi, тiльки ти зумiй согласити. Ключниця за червiнця пiде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в однiй сорочцi пiде за тобою на край свiту; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там i сам гетьман не бiльший од чабана. Адже ти не виписувавсь iз запорожцiв?
р. Нi.
т. Так якого ж злидня ще хотiть? А хто, пак, у тебе курiнним отаманом?
р. Сокорина.
т. Знаю! О, голiнний, завзятий чоловiк! В кiрцi води диявола утопить, не то що в Днiпрi. А! здається, хтось iде.
р. О, якби твоє, брате, слово та Богу в уха!
т. Нема нiчого на свiтi легше: тiльки повеселiй, будь козаком. Мовчи. (.)Ну, вип’ємо ж чарочку за шинкарочку.
а. Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!
т. А що, змахнула пил з мiсяця?
а. Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.
т. Оце ж тобi за труди.(.)
а. Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. (.. .)Щоб вороги мовчали й сусiди не знали! (.)
() Не хочеш — як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга — i чорта у воду. Так, Катерино?
а. Як кому iншому, то й кварта не поможе.
() А ти справдi не будеш пить?
р. Не буду.
т. Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров’я! () Праведно спiвається в тiй пiснi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! (.)Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. (.)Чи втямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуть-чуть був не промiняв запорозької волi на її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.
() Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди! (.)Ах, Боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не гадала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.
т. Та у вас ще краще.
а. Годi-бо вам смiяться.
а. Чи прийде ж хто?
а. Як же? Усi прийдуть.
() У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.
а. Стехо! Ти звала Кирика?
а. Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.
т. Вп’ять де-небудь застрянеш… Збiгай лучче сама.
а. Добре.
() У мене є просьба до тебе, Стехо.
а. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.
р. Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. (.)На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.
() Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.
р. Так ти зробиш? Дожидати?
а. Зроблю, зроблю, тiльки…
р. Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.
а. Куди з вами?
р. Туди, де лучче жити, де будеш ти панiєю, а не ключницею: чи второпала?
а. Глядiть, чи не дурите ви мене? I справдi думають, що як вони багатi, так усе i їх.
() Катре, Катре! А погляди, що се на мiсяцi?
и. Хiба не знаєте? Брат брата на вила пiдняв.
т. Як же се? Далебi, я не чув.
а. Нехай у хатi розкажу, я змерзла.
а. А хiба ж ви сього не знаєте?
т. Або забув, або i зовсiм не знав; не згадаю.
а. Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на Великдень, коли ще добрi люди на утренi стояли, пiшов пiдкинуть волам сiна, та замiсть сiна проткнув вилами свого меншого брата: так їх Бог так i поставив укупцi на мiсяцi, на вид усьому хрещеному миру, щоб бачили, що i скотинi грiх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то що людям.
() Ач як мудро прочитала!
т. Чудо, не дiвка! Розумна i красива. (.)
() Що се, якi справдi безстиднi оцi городськi козаки! Усе б їм знущаться над нами та й тiльки.
Ну! от iще видумали що! Неначе се звичайно! Пустiть, далебi закричу.
е. Ай да Стеха! От моторна, i тут успiла. А старий Кичатий!..
() Ну, що? Поживились? Не бiйсь, таки не довелось поцiлувати. Хто там горло дере, що успiла? Вони тiльки так, нiчого не зробили.
() Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
а. I кобзар i музики
т. А останнє: випить i закусити?
а. Як без сього? Усе є.
т. А, та й бравiї ж молодцi! Що твої чигиринцi! (.)Котора ж iз вас пiде зо мною танцювати?
а. Пропустiть, пропустiть — музики йдуть.