Иван Котляревский – Енеїда (страница 7)

Аж розум ввесь свій погубила, А, бачся, не була плоха. 40.[37] От так Еней жив у Дідони, Забув і в Рим щоб мандровать. Тут не боявся і Юнони, Пустився все бенкетовать; Дідону мав він мов за жінку, Убивши добру в неї грінку, Мутив, як на селі москаль! Бо – хрін його не взяв – моторний, Ласкавий, гарний і проворний, І гострий, як на бритві сталь. 41. Еней з Дідоною возились, Як з оселедцем сірий кіт; Ганяли, бігали, казились, Аж лився деколи і піт. Дідона ж мала раз роботу, Як з ним побігла на охоту, Та грім загнав їх в темний льох… Лихий їх зна, що там робили, Було не видно з-за могили, В льоху ж сиділи тілько вдвох. 42. Не так-то робиться все хутко, Як швидко оком ізмигнеш; Або як казку кажеш прудко, Пером в папері як писнеш. Еней в гостях прожив немало, – Що з голови його пропало, Куди його Зевес послав. Він годів зо два там просидів, А мабуть би, і більш пронидів, Якби його враг не спіткав. 43.[38] Колись Юпітер ненароком З Олімпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… Розсердився і розкричався, Аж цілий світ поколихався; Енея лаяв на ввесь рот: «Чи так-то, гадів син, він слуха? Убрався в патоку, мов муха, Засів, буцім в болоті чорт. 44.[39] Підіть гінця мені кликніте, До мене зараз щоб прийшов, Глядіть же, цупко прикрутіте, Щоб він в шиньок та не зайшов! Бо хочу я кудись послати. Ійон, ійон же, вража мати! Але Еней наш зледащів; А то Венера все свашкує, Енеєчка свого муштрує, Щоб він з ума Дідону звів». 45.[40] Прибіг Меркурій засапавшись, В три ряди піт з його котив; Ввесь ремінцями обв’язавшись, На голову бриль наложив; На грудях з бляхою ладунка, А ззаду з сухарями сумка, В руках нагайський малахай. В такім наряді влізши в хату, Сказав: «Готов уже я, тату, Куда ти хочеш, посилай». 46.[41]«Біжи лиш швидче в Карфагену, – Зевес гінцеві так сказав, – І пару розлучи скажену,