Иван Котляревский – Енеїда (страница 24)

То не сиділи дурно тут; Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в візка і в кепа, Кому ж із них була дотепа, То в гроші грали в сім листів, Тут всі по волі забавлялись, Пили, іграли, женихались. Ніхто без діла не сидів. 10. Еней один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, І пекло в голову ввійшло. Оставивши своїх гуляти, Пішов скрізь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розізнати, розпитати, Бо в пекло стежки він не знав. 11.[117]Ішов, ішов, аж з русих кудрів В три ряди капав піт на ніс, Як ось забачив щось і уздрів, Густий пройшовши дуже ліс. На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала, І вся вертілася кругом; Він, до тії прийшовши хати, Хазяїна став викликати, Прищурившися під вікном. 12.[118] Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У двері стукав, добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Запліснявіла, вся в шрамах; Сіда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, І, як в намисті, вся в жовнах. 13. Еней, таку уздрівши цяцю, Не знав із ляку де стояв; І думав, що свою всю працю Навіки тута потеряв. Як ось до його підступила Яга ся і заговорила, Роззявивши свої уста: «Гай, гай же, слихом послихати, Анхізенка у віч видати, А як забрів ти в сі міста? 14. Давно тебе я дожидаю І думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Мені вже розказали з неба, Чого тобі пильненько треба, – Отець твій був у мене тут». Еней сьому подивовався І баби сучої спитався: Як відьму злую сю зовуть. 15.[119]«Я Кумськая зовусь Сівілла, Ясного Феба попадя, При його храмі посіділа, Давно живу на світі я! При Шведчині я дівовала, А татарва як набігала,