Иван Котляревский – Енеїда (страница 25)

То вже я замужем була; І першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як ізгадаю, То вся здригнусь, мовби мала. 16.[120] На світі всячину я знаю, Хоть нікуди і не ходжу, І людям в нужді помагаю, І їм на звіздах ворожу: Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати, Або і волос ізігнать; Шепчу – уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять. 17.[121] Тепер ходімо лиш в каплицю, Там Фебові ти поклонись І обіщай йому телицю, А послі гарно помолись. Не пожалій лиш золотого Для Феба світлого, ясного, Та і мені що перекинь; То ми тобі таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Іди, утрись і більш не слинь». 18.[122] Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став, Щоб із блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Сівіллу тут замордовало, І очі на лоб позганяло, І дибом волос став сідий; Клубком із рота піна билась; Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в неї злий. 19. Тряслась, кректала, побивалась, Як бубен, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозі мов порося. І чим Еней молився більше, То все було Сівіллі гірше; А послі, як перемоливсь, З Сівілли тілько піт котився; Еней же на неї дивився, Дрижав од страху і трусивсь. 20. Сівілла трохи очуняла, Отерла піну на губах; І до Енея проворчала Приказ од Феба в сих словах: «Така богів олімпських рада, Що ти і вся твоя громада Не будете по смерть в Риму; Но що тебе там будуть знати, Твоє імення вихваляти; Но ти не радуйся сьому. 21. Іще ти вип’єш добру повну, По всіх усюдах будеш ти; І долю гірку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти. Юнона ще не вдовольнилась, Її злоба щоб окошилась Хотя б на правнуках твоїх; Но послі будеш жить по-панськи, І люди всі твої троянські Забудуть всіх сих бід своїх». 22. Еней похнюпивсь, дослухався,