Иван Котляревский – Енеїда (страница 23)

І кургикали пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких, А які знали, то московських Вигадовали бриденьок. 3.[111] Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандровав козак всю ніч; Полтавську славили Шведчину, І неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як під Бендер’ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год. 4.[112] Не так-то діється все хутко, Як швидко кажуть нам казок; Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж він плавав не деньок; Довгенько по морю щось шлялись І сами о світі не знались, Не знав троянець ні один, Куди, про що і як швендюють, Куди се так вони мандрують, Куди їх мчить Анхізів син. 5.[113] От так поплававши немало І поблудивши по морям, Як ось і землю видно стало, Побачили кінець бідам! До берега якраз пристали, На землю з човнів повставали І стали тута оддихать. Ся Кумською земелька звалась, Вона троянцям сподобалась, Далось і їй троянців знать. 6. Розгардіяш настав троянцям, Оп’ять забули горювать; Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать. І тут вони не шановались, А зараз всі і потаскались, Чого хотілося шукать: Якому – меду та горілки, Якому – молодиці, дівки, Оскому щоб з зубів зігнать. 7.[114] Були бурлаки сі моторні, Тут познакомились той час, З диявола швидкі, проворні, Підпустять москаля якраз. Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались, Мов зроду тутечка жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенкету, Всі веремію підняли. 8.[115] Де досвітки, де вечорниці, Або весілля де було, Дівчата де і молодиці, Кому родини надало, То тут троянці і вродились; І лиш гляди, то й заходились Коло жінок там ворожить, І, чоловіків підпоївши, Жінок, куди хто знав, повівши, Давай по чарці з ними пить. 9.[116] Які ж були до карт охочі,