Иван Котляревский – Енеїда (страница 21)

Пошлють тобі щасливу долю, Щоб учинив ти божу волю І швидче в Рим переселивсь. 65. Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ; Придерж своїх, щоб не впивались, І сю Сіцілію остав. Пливи і не журись, небоже! Уже тобі скрізь буде гоже. Та ще, послухай, щось скажу: Щоб в пекло ти зайшов до мене, Бо діло єсть мені до тебе. Я все тобі там покажу. 66. І по олімпському закону Уже ти пекла не минеш: Бо треба кланятись Плутону, А то і в Рим не допливеш. Якусь тобі він казань скаже, Дорогу добру в Рим покаже, Побачиш, як живу і я. А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пішком, – не треба і коня. 67. Прощай же, сизий голубочок! Бо вже стає надворі світ; Прощай, дитя, прощай, синочок!..» І в землю провалився дід. Еней спросоння як схопився, Дрижав од страху і трусився; Холодний лився з його піт; І всіх троянців поскликавши, І лагодитись приказавши, Щоб завтра поплисти як світ. 68. К Ацесту зараз сам махнувши, За хліб подяковав, за сіль; І там не довго щось побувши, Вернувся до своїх відтіль. Ввесь день збирались та складались; І світу тілько що дождались, То посідали на човни. Еней же їхав щось несміло, Бо море дуже надоїло, Як чумакам дощ восени. 69.[105] Венера тілько що уздріла, Що вже троянці на човнах, К Нептуну на поклон побігла, Щоб не втопив їх у волнах. Поїхала в своїм ридвані, Мов сотника якого пані, Баскими конями, як звір. Із кінними проводниками, З трьома назаді козаками, А коні правив машталір. 70.[106] Була на йому біла свита Із шаповальського сукна, Тясомкою кругом обшита, Сім кіп стоялася вона. Набакир шапочка стриміла, Далеко дуже червоніла, В руках же довгий був батіг; Їм грімко ляскав він із лиха, Скакали коні без оддиха; Ридван, мов вихор в полі, біг. 71.[107] Приїхала, загримотіла, Кобиляча мов голова;