Ілларіон Павлюк – Книга Еміля (страница 76)

— Чому Гастропод убив мого батька?

— Вони і це тобі розповіли! — здивувався Третій. — Мотиви Гастропода дуже заплутані, й про них немає жодного слова у «Віщуванні». Мені здається, його насторожив дар, який твій батько здобув біля Криниць… Довга історія. Але зрештою я врятував твого татка! Утім, моя смерть-навпаки скасувала і всі мої вчинки. І його порятунок — теж. Через шлейф бідолаха прожив із цим іще кілька днів… — велетень мотнув головою. — Це все довго пояснювати й аж ніяк не стосується Криниць.

— Але навіщо? Навіщо Гастропод так учинив?

— Щоб відповісти, треба знати, хто він такий, а це… — Золота Маска завмерла на секунду, а потім вигукнула: — А це дуже, дуже хороше запитання! Якщо, звісно, ти готовий його поставити і добряче попітніти над моїми натяками.

І Третій вп’явся в Еміля темними прорізами очей.

— Готовий, — погодився Еміль. — І хто ж він, отой Споконвічний Гастропод?

— Яке важливе і, головне, несподіване запитання! — задоволено промовила Золота Маска. — Слухай-но, рибко моя! І слухай уважно!

Розділ 60

Третій сидів перед ним на піску, схрестивши ноги по-турецькому.

— Що ми бачимо в дзеркалах?

— Відображення.

— Чиї? — очікувально підвела підборіддя маска.

— Будь-чиї.

— Чому будь-чиї? Невже дзеркала діють саме так?

— А як?

— Це ти мені скажи! Що ти бачиш у дзеркалі?

— А-а-а! — Еміль радісно ляснув себе по чолу. — Задзеркалля?

— До чого тут задзеркалля!

— Тоді не знаю, — засмутився він. — Ніколи не любив загадок.

— Це не загадка, а натяк.

— Натяк на що?

— На відгадку! Ну?

— Що відбивається, те ми й бачимо, — припустив Еміль.

— О-о-о, — радісно протягнув Третій. — І що ж там відбивається?

— Та будь-що, кажу ж… — Еміль на секунду замислився, а тоді раптом вигукнув і навіть схопився: — Світло! Світло відбивається в дзеркалах!

— Гаразд, — зітхнув Третій. — Зайдімо з іншого боку. Що ти мене запитав перед цим?

Розгублений, Еміль знову сів.

— Спитав, на що натякає цей натяк.

— Ні, — похитав головою Третій. — До цього!

— Не пам’ятаю, — він подивився на застиглого в повітрі птаха. — А може, крило загоїться, і він знову полетить?

— Та до чого тут він! Спочатку що було?

Еміль замислився:

— Слово?

— У вас це так переклали? — здивувався велетень.

— Що переклали?

— Забрідаємо в хащі, — мотнув головою Третій. — Назви свого найзапеклішого ворога! Треба нам було з цього почати.

— У мене немає ворогів, — знизав плечима Еміль.

— Один є в кожного.

Еміль замислився. Згадав комірчину і хлопців, які його там замкнули.

Нарешті впевнено похитав головою.

— Може, ще не нажив…

— Або ще не зрозумів… — маска помовчала. — Нагадай-но, на яке запитання ми шукаємо відповідь?

— Хто такий Гастропод!

— А тепер скажи, що ти про нього знаєш.

— Що він пожирач спогадів.

— Так кажуть, — погодився Третій. — Але уяви на секунду — просто як приклад, — що ти перекрив струмок вище за течією. Чи означає це, що ти його випив?

— Не обов’язково.

— Але ж води немає!

— Є, — заперечив Еміль. — Просто не тут.

— Отож-бо й воно! Тепер уяви, що зупинити цю воду неможливо і вона відразу знаходить нове русло. Навіщо тоді перекривати струмок?

— Хто його знає… Може, колишнє русло мене не влаштовує.

— А звідки тобі знати, яке воно — те колишнє русло?

— Ну, я ж бачив, мабуть, коли йшов, і… Стривайте! Гастропод іде вгору за течією й змінює русло, так? Він живе навпаки? І наше минуле — його майбутнє?

— Це ти сказав, — задоволено кивнула маска. — А я, не пов’язуючи це з твоїми запитаннями, розповім про неспокійну рибу лосось. Вона народжується з ікринки у верхів’ях річки і плине в море. А потім повертається до витоку — підіймається проти течії! Чув про таке?

— Потім повертається… — повільно повторив Еміль. — Колись Гастропод жив нормально? Ви це хочете сказати?

— Я хочу сказати тільки про неспокійну рибу лосось, хлопче! — перелякано заперечив Третій. — А всі твої здогадки — лише твої!

— А цей лосось… Той, що йде вгору за течією… Він схожий на того, що плив униз? Зовні, я маю на увазі.

— Я не дуже розуміюся на лососевих. Але точно можу сказати, що той, хто пливе вгору, колись був цілком нормальною рибкою. Йому б і на думку не спало, що колись доведеться розвернутися!

— Тоді… Чому він розвернувся?

— Ось! Ось що справді важливо! У тебе чимраз менше часу, тож спробуй відгадувати трохи швидше.

— Постараюся, — пообіцяв Еміль.

— Запалює, але не палить — що це?

— Дайте подумати… Лампочка?

— До чого тут лампочка!

— Дурнувата загадка. Якщо запалює, отже, і припалити може.