реклама
Бургер менюБургер меню

Ілларіон Павлюк – Книга Еміля (страница 75)

18

— Чому треба вірити в якісь там пророцтва?

— Вірити треба в любов. Решту — враховувати.

— Якщо та провидиця Валла була така мудра, чому не змогла уникнути смерті?

— Дуже смішно, — байдужо мовила маска. — Ніхто не може уникнути смерті. Але жити можна по-різному! От ти — чого б хотів?

— До мами, — буркнув Еміль.

— А потім?

Еміль набундючився:

— Усі говорять про Криниці, але ніхто не хоче підказати, де вони!

— Бо підказувати заборонено, — розвів руками Третій. — Ми зобов’язані тримати в таємниці все, що хоч якось із ними пов’язане. За порушення — покарання Долі.

Еміль засмучено підпер щоки і втупився в заціпенілі хвилі.

— Зате натякати можна! — раптом радісно вигукнув Третій. — Ти ж розумієш натяки?

— Залежно які, — підняв голову Еміль.

— Можемо спробувати! Але спершу скажи мені, скільки ампул вони тобі дали? — Золота Маска схилилася до нього, наче квітка на гнучкому стеблі.

— Вони? — раптова зміна збила Еміля з пантелику. — Ваші брати?

— Колишні брати, — поправив Третій. — Минулого, де мене народила їхня мати, більше не існує.

— Три, як ви і казали.

— Напрочуд щедро з їхнього боку! Тлумачі, бачиш, нічого і нікому не можуть робити задурно… — машкара нахилилася до Емілевого обличчя так близько, що ледь не торкалася носом. — А я ж бо збираюся не просто підштовхнути тебе до розгадки. Я віддам тобі останню сторінку «Путівника»! Найголовнішу, якщо розібратися.

— Я не знаю, що таке «Путівник», — зауважив Еміль.

— Йой… — Третій був явно збентежений. — Це такий… «Путівник»! Хто б не шукав Криниці, він вписує туди нові рядки про все, що з ним відбувається. Не сам — вони з’являються там без його відома наприкінці кожного прожитого дня Вандрівки. Окрім дня, коли вандрівник нарешті постає перед Криницями — такого розділу там не буде, навіть якщо намагатися вписати його самотужки. Ба більше, якщо у книзі якимось чином опиниться точна вказівка на місце, де розташовані Криниці, наше завдання — вирвати цю сторінку негайно! Хай би її навіть сховали на дні моря! Одного разу, до речі, так і було… Ось чому там описано все на світі, крім відповіді на запитання, де саме розташовані Криниці! Але знаєш, що товстіший ставав «Путівник», то менше вандрівників зрештою доходили до Криниць. Забагато інших див там описано! Як то кажуть, коли навкруги стільки синиць, кому потрібен миршавий журавель… Багато хто взагалі переставав вірити, що Криниці існують. І тоді ми дописали останню сторінку. Не те щоб просто взяли і розповіли, де їх знайти, але водночас — дали певні підказки. Три, якщо точніше.

— А навіщо її вирвали?

— Ну… — Золота Маска відвернулася, подивилася на небо, потім на пісок собі під ноги. — Довга історія… Ти хочеш сторінку чи ні?

— Звичайно, хочу! А якою вона мовою?

— Будь-якою, як і весь «Путівник». Тільки не зволікай! Обов’язково прочитай її до того, як зустрінеш русалку!

— Яку ще русалку?

— У «Віщуванні» не сказано прямо, але я думаю, що йдеться про ондину. Якщо вона нагодує тебе думкоростями, текст сторінки перестане перекладатися. І поки дія триває, ти зможеш лише читати. А розуміти — ні.

— Я й зараз нічого не розумію.

— Ось бачиш! Решту скажу тобі, коли віддам сторінку. Але спочатку — плата! — Золота Маска вичікувально замовкла.

— У мене нічого немає, — розгублено сказав Еміль, а сам подумав про сірники і про те, що нізащо їх не віддасть.

— Ампула рішату-рішту! — підказала машкара так тихо, ніби їх могли підслухати. — У тебе залишилося дві, ти ж не збираєшся помирати так часто!

— Ампула… — Еміль підозріливо поглянув на золоте обличчя, вкрите гравіюванням. — А ваші брати віддали мені їх просто так, між іншим. Без жодної плати.

— Хочеш сказати, ти геть нічого не зробив? — хитро спитав Третій. — І нічим їм не клявся?

— Це теж враховується?

— Мої брати за все життя нікому не допомогли просто так! А я прошу ампулу навіть не для себе!

— Виходить, ви не такий, як вони? — запитав Еміль, і в його голосі промайнув сарказм.

— Такий, — знизала плечима Золота Маска. — Але кращий.

Емілю здалося, що велетень невинно всміхається під машкарою.

— Гаразд… — він мимоволі сягнув у кишеню. — І для кого ж ампула?

— Для одного мрійника. Без неї йому ніколи не дійти до Криниць. Навіть гірше — без ампули ним пожертвують.

— Як — пожертвують?

— Ти мені скажи! Ти вже дорослий хлопчик і, гадаю, зможеш придумати спосіб пожертвувати кимось. Заради великої мети, скажімо.

— А чому вам не байдуже?

— Ну, знаєш! Коли ти вперше зустрів мене в Пустці, я взяв і допоміг тобі просто так! — і Третій вимогливо простягнув дужу руку. — Давай ампулу! Погодься, врятувати чуже життя — це вже не даремно прожити власне!

Це останнє твердження Третього так сподобалося Емілю, що вагався він лише мить, а потім простяг йому довгасту капсулу, схожу на ягоду жимолості.

— Можливо, в тебе і справді є шанс, — гмикнула Золота Маска, роздивляючись ампулу проти світла, мов ювелір, що милується коштовністю. Смужка індигового диму здавалася особливо яскравою на тлі сірого світу. — Що ж, у нас не так багато часу. В якийсь момент тебе просто р-р-раз — і викине назад за край!

— Скоро?

— Я відчую, — Третій сів поруч, і його коліна височіли над хлопчиком, мов величезні циркулі. — Отже, ти хочеш дізнатися, де знайти Криниці Долі.

— Хочу, — повільно кивнув Еміль.

— То запитуй!

— А сторінка?

— У самому кінці! Від того, скільки натяків ти встигнеш відгадати, залежить, з якими словами я її віддам.

— Гаразд… — Емілю дедалі менше подобалася ця угода, але, здається, іншої ради не було. — І де ж?

— Повністю запитуй!

— Де знайти Криниці Долі?

Третій замислився лише на мить, а тоді спитав:

— А де знайти віру, надію й відвагу?

— Де?

— Десь на шляху до Криниць! — і розвів руками з таким виглядом, ніби це все пояснювало.

— Цей натяк якийсь незрозумілий, — кисло зауважив Еміль.

— Тоді запитай по-іншому!

— Куди йти, щоб знайти Криниці?

— А куди йти, щоб знайти себе?

— Це все якісь дурнуваті натяки! — обурився хлопчик. — Я не розумію!

І подумав, що не варто було віддавати ампулу.

— Спробуй запитати по-іншому, — Золота Маска по-собачому схилилася до плеча. — Або — запитай про інше!

Й Еміль несподівано для самого себе промовив: