Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 9)
— Продемонструвати тобі крик? — запропонував Маркос.
— Сучий син, — сказав я спокійно, але трохи стривожено, — о першій годині ночі? Начувайся, клятий кордовцю, якщо через тебе мене виженуть із цієї білісінької функціональної квартири, результату багаторічного малювання реклам!
— Після стількох телефонем утворилася екстрансцендентна фонорама, — мовив Лонштайн, — і тому я не маю сумніву: він запропонував тобі полізойк душі, здушеної міазмами мас-медіа.
— Гаразд, — погодився Маркос, — отже, я поясню тобі теоретично крик та інші форми протестів, до яких хлопці вдаються потрохи скрізь, як-от, скажімо, в автобусі.
— Оце слово «протести» — приклад неправильно вжитої епіфонеми, — наставляв рабинчик. — Насправді це огидний галліцизм, покруч відповіді і махання руками.
— Слухай, — сказав Маркос, що не ображався за такі мовні викрутні. — Просто уявімо собі, ніби ми в кінотеатрі свого кварталу о десятій годині вечора, родина пішла дивитися фільм із Бріжіт Бардо, заборонений дітям до вісімнадцяти років: «ЕСКІМО ЖЕРВЕ, ВИМАГАЙТЕ ЕСКІМО ЖЕРВЕ, ВИМАГАЙТЕ ЕСКІМО», ця родина, й друга родина, і всі родини після святого дня шляхетної праці, шляхетної і святої, так, сеньйоре, праця надає гідності, твій батько працює з п’ятнадцяти років, беріть, ледарі, приклад, твоя мати
і тітка Гіларія, сама відданість, і онучок Віктор зі своїми ніжками, що годує всю родину, розносячи вугілля від ранку до вечора, квартал, ця огидна магма Парижа, суміш сили і морального бруду, що не є народом, а власне, як дізнатися, що таке народ, але нині квартал — це родини в кіно, ті, хто голосував за Помпіду, бо вже не міг голосувати за де Ґолля.
— Хвилиночку, — озвався Андрес, — що це за балачки про народ і родину, або про родину, що не є народом, або квартал, що не є народом, бо ж є родинами, що ти верзеш тут?
— Невже ти не розумієш, — здивувався Маркос, — що я намагаюся реалізувати миттєвий ташизм, або плямізм, атмосфери, скажімо, кінотеатру «
— Я? — перепитав Патрісіо.
— Так, ви, — відповіла розпорядниця і опустила ліхтар, бо ті, хто сидів далі, вже прикипіли очима до міжреберних проміжків голісінької Бардо і ніхто не переймався тим, що сталося, натомість глядачі, близькі до місця події та її винуватця, боролися з цілком зрозумілим ваганням між бажанням протестувати проти обурливого вчинку хулігана і бажанням не втратити жодного сантиметра шовковистих напіврозтулених стегон у ліжку готелю-люкс у лісі Рамбуйє, куди такий собі Томас привіз її з наміром зробити своєю ще до гастрономічного меню, завжди передбаченого в таких пригодах багатіїв, і тому розпорядниця опустила ліхтарик якомога нижче, й пучок світла вперся в ширіньку Патрісіо, що, здається, сприйняв це все якнайприродніше, і підтвердив:
— Інколи це трапляється зі мною.
— Як трапляється?
ТС!
ТС-С-С!
— Тобто я не можу стриматися, на мене щось находить, і тоді
(ah ma chérie ma chérie)[33]
— І тоді зробіть мені ласку й вийдіть із зали.
ТС-С!
— Хай йому біс, — лайнулася розпорядниця, — спершу вони кличуть мене, а потім виявляється, що не дають мені втрутитись, я цього так не залишу, таж ні, та що ви собі думаєте, тільки такої напасті я ще не мала.
(J’аі faim, Thomas)[34]
— Чого я маю виходити з кіно? — здивовано запитав Патрісіо тихесеньким голосом, не чутним ні для кого, крім розпорядниці, та й то тільки в геометричній конвульсивній пропорції. — Це наче гикавка, тільки набагато гучніша.
— LA РАІХ!
— A POIL![35]
— Гикавка? — крикнула розпорядниця, гасячи ліхтар. — Почекай, поки я викличу поліцію, і тоді побачимо, що це за гикавка.
ТС!
— Робіть, що хочете, — відповів Патрісіо, йдаліш-ш-шепоч-ч-чуч-ч-чи, — але це не моя провина, я маю довідку від лікаря.
Слова про довідку справили свій ефект, як і завжди у Франції, і пучок світла ковзнув уздовж проходу саме тоді, коли на екрані підійшли до того, що всім кортіло побачити, але як казав один жартівник своєму приятелеві, тільки-но на екрані починають злягатися, ті сучі діти ріжуть кадр, тож ти насилу встигаєш помітити, що там показують ду
мки Лонштайна, що, здається, не дуже дослухався, проте Маркос усміхнувся, немов робив одкровення, сказав: «
ведінку бездоганну, за даними поліційної картотеки, але ці пояснення марні, бо саме цієї миті Томас, що був не таким розбещеним, як видавався, вирішив узяти шлюб із Бріжіт, що тепер летить над Акапулько в одному з тих реактивних літаків, які тобі пропонують з блакитним небом навколо і струмочком віскі всередині, а пасажири першого класу завзято поглинають сніданок, доставлений із ресторану «
— Я знаю, — заговорив Андрес, — ще один крик.
— А він кмітливий, — звірився Маркос Лонштайнові. — Цей буеносайресець розуміє все.
— Але навіщо, скажи мені, зчиняти бучу за таких, скажімо, обмежених обставин: адже стандартний кінотеатр має чотириста місць, у порівнянні з населенням Франції це дає співвідношення десь один до п’ятдесяти дев’яти мільйонів, так?
— Тебе, здається, не цікавить доля Сусанни, — мовив Маркос.
— Анітрохи. Я припускаю, якщо наполягаєш, що жіночка має більше духу, ніж її товариш Патрісіо, бо кричати вдруге — більший ризик.
— Авжеж, і вона дві години просиділа в комісаріаті, — додав Маркос. — Зрозуміла річ, їй нічого не могли заподіяти, бо люди розійшлися, тільки-но Бріжіт дістала своє, й хіба можна сказати що-небудь про Томаса у прикінцевій
— Це жінка з народу, — говорив Андрес. — Поліцаї заслуговують на таку лайку, і Сусанна, до речі, теж. А тепер я хотів би знати, що справді означає ця витівка з криком, бо твоя розповідь не видається
нічим, справді нічим, а ніщо плюс ніщо не дає нічого, хіба що інколи дасть щось незначуще, яку-небудь дрібничку, а вона, як знає кожен, означає не ніщо, а дрібку чого-небудь, і зверніть увагу: якщо добре провести цю операцію, ані поліцай, ані суддя не зможуть присікатись, до другої спроби вдалися в кінотеатрі «