Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 6)

— Ми цього й не кажемо, а от що тобі подобається, так тут і сумніву немає, — мовив Маркос, що слухав його краєм вуха і набирав інший номер, уже сьомий.

— Коли вони голі й неохололі, коли ще схожі на sundiales[19], атож, у мені прокидається Флоренс Найтінґейл[20], зрештою, це ще добрий спосіб вперти отій з косою в зад, не дати їй заплутати їх у вірьовках рингу, тож саме тому їх, друже, опоряджують, обмивають і витирають, бо, якщо добре доглянуті, вони всі однакові, байдуже, конають у своєму home[21] чи в лікарнях, де їм ревно допомагають найсвятіша Діва і гіпократики, бо, зрештою, немає причини, чому моїм голячкам, інколи таким молодесеньким, перешкоджають буруни і каміння, розумієш, я хочу сказати лиха недоля, якщо вжити міждисциплінарну термінологію.

— Гаразд, хлопчику, — знітився Маркос, звертаючись, чи то до Лонштайна, чи то до свого телефонного співрозмовника.

— Лиши його, — вступився я, — вже багато років, як він не розкривався отак, а коли монстра понесло, треба лише чвалувати поряд із ним, будьмо ж християнами.

— Ти як мати, — сказав Лонштайн, вочевидь задоволений. — Ситуація, як із тими класичними катами, які зрештою стають невротиками, бо мають лише свою не менш класичну доньку, щоб розповісти їй про подробиці тортуротомій і свинцехрускоту, ти ж розумієш, що в Мартиному бістро я не розпускаю чуток і не ганьблю професії, як кажуть мої приятелі, і це прирікає мене на мовчання; мало того, я неодружений і належу до касти онаністів, тож не маю іншого виходу, крім монологу, а також водяного зошита, куди я вряди-годи дефекладу один чи два лайнописи. Лихо, як я вже казав, полягає в тому, що мені тепер удвічі збільшили обсяг роботи під приводом, що плататимуть учетверо більше, я погодився, мов несосвітенний дурпень, і, крім того, інститут має ще й притулок. Самі індуси, до цього була навала чехів, але сьогодні тільки індуси made in Madras, слово честі.

— Які індуси? — запитав Маркос.

— Викрадені з вогнища, — додав Лонштайн, — запаковані в герметичні пронумеровані контейнери з написом, де зазначено вік і стать, спробуй дізнайся, як вони дають раду цьому рекетові, але коли-небудь продавці дров для кремації в Бенаресі знімуть такий галас, що чорна калькуттська криниця, яку ми вивчали в ліцеї в Боліварі, провінція Буенос-Айрес, навіть не дорівняється до нього, згадай, чого нас навчав огрядний Кансіо, який був чудовий викладач, о ностальмія, о радісне пияння!

— Тобто для розтинів імпортують трупи індусів? — запитав Маркос, перейнявшись темою. — Ото вже вигадав.

— Найсвятішаюся всім присяжним! — боронився Лонштайн. — Саме мені й кульгавому Тергову доводиться відкривати контейнери й готувати товар для ночі довгих ножів, тобто в понеділок і четвер. Бачиш, це один з багатьох негоціантальних елементів, що їх кульгавий і я зобов’язані приробляти, бо профезектори прагнуть бачити тільки первинну матерію в стані цілковитої яйцеголості.

Він дістав із кишені паперову квітку на залізній дротині й простяг Маркосу, що вискочив із крісла і з лайкою розтоптав її. Я став думати, що їх треба потихеньку спроваджувати до дверей, бо ж не годиться Патрісіо й Сусанну змушувати чекати аж до першої години ночі, тим паче, що вже п’ять хвилин на другу.

* * *

Через це все й висновок, що абсурд — не більше, ніж передісторія людини, як вважають той, ти знаєш, і багато інших людей, а також через комашню, що крутилася навколо лампи, це один з численних способів унаочнити абсурд (по суті, homo faber[22] не хоче казати чогось іншого, проте є багато faber, номер один, два і три, гострі або тупі, повні або куці), отож через це все, а також через інші подібні до них речі настане мить, коли той, ти знаєш, подумає, що вже досить жуків, комарів і нетель, які витанцьовують безглузді па, а втім, просто чудові, крутячись навколо лампи, і тому, всякчас дотримуючись метафори, він раптом загасить її, миттю заморозивши всіх комашок у певній позиції в процесі крутіння, тож вони, зненацька позбавлені світла, застигнуть в останньому погляді того, ти знаєш, у мить гасіння світла, і то так, що найбільший жук, який літав далеко вгорі над лампою, лишиться в симетричній позиції відносно червоної нетлі, яка крутилася по еліпсу внизу від лампи, і отак послідовно різні приголомшені літні комашки займуть фіксовані та остаточні позиції в стані, що його додаткова мить світла або його відсутності безкінечно змінила б. Дехто називає це обраністю, серед них і той, ти знаєш, а дехто — випадковістю, зокрема й той, ти знаєш, бо він дуже добре знає, що даної миті погасив лампу і погасив її тому, що вирішив погасити саме цієї миті, а не пізніше чи раніше, але знає й те, що мотив, який спонукав його натиснути вимикач, не зумовлений ніяким математичним розрахунком і ніякою функціональною причиною, а тільки тією, що народилася всередині, але всередині — надто непевне уявлення, як знає кожен, хто суботнього вечора полюбляє грати в покер.

— Може, ще поговоримо про те, що чекає на цього заандійця, якщо він не сидітиме якомога тихіше у своєму готелі?

— Гаразд, я вже починаю розуміти, — мовив Фернандо.

— Не знаю, я й досі бачу в твоїх очах те, про що пишуть в одному з наших найкращих віршів, тобто в твоїх руках чашка мате, сповнена прикрих ілюзій. Therefore[23], Сусанно, переклади йому цю статтю в дві колонки, яку тобі дала Моніка разом із чаєм. 1

— Якщо ви й далі надокучатимете мені, я братиму з вас за тарифом ЮНЕСКО для перекладів на дому, — буркнула Сусанна. — Вже кілька днів, як я дивлюся на один костюмчик у Доротеї Біс, і якщо ти ні про що не дбатимеш, то куплю собі два, як і припускає стопроцентно прізвище власниці, що, напевне, є виквітом життя. Назва — «Циркові ігри». «Ми отримали наступного листа від месьє Етьєна Метро, молодого двадцятирічного ґренобльця, двокрапка. В суботу 6-го числа пополудні, коли я гуляв по кампусу Сент-Мартен-д’Ерес, щоб побачити студентів і зрозуміти причину їхнього насильства,

Тут дозвольте мені всміхнутись: якщо Етьєн ще досі не зрозумів причини їхнього насильства, це майже виправдовує те, що спіткало цього бідолаху.

мене запросили зайти на «бум-барикаду». Ввечері я підійшов до вулиці, що йде вздовж університетського містечка. Саме тоді поряд зі мною зупиняється автомобіль. Виходить група з семи осіб.

Ця зміна часу дієслів в іспанській мові завжди видається грубуватою.

— Люба, без коментарів, — наказав Патрісіо.

Один з них

А ще, бачите, особи, що мають жіночий рід, перетворюються в одного з них, у чоловіка, і то з кийком. Що за мова, платіть мені вдвічі більше, а то в мене бензин закінчиться.

ударив мене кийком, а решта почали гамселити двох хлопців, які були зі мною. Вони замкнули мене в своєму автомобілі й рушили, побиті хлопці лишилися долі на землі. По дорозі мене били батогом і водночас погрожували вбити мене (впорснувши ціанистого калію або втопивши). Після зупинки на подвір’ї одного будинку, де вони знову лупили мене кийками,

Тут я додам, що не дуже добре зрозуміла, чи били тільки Етьєна, а чи на тому подвір’ї були й інші затримані,

а потім привели до однієї з крамниць «Record», де вже припинили катувати з огляду на присутність свідків. Потім мене знову везуть до відділу поліції для боротьби з громадськими заворушеннями,

знову змінився час дієслова, ті типи, напевне, читали Мішеля Бютора[24], хоча, зрозуміло, без моральної користі для себе,

поліцаї по черзі заходилися лупцювати мене. Потім стали довкола мене й улаштували «різні циркові ігри»: змушували мене бігти, щоб я уникав їхніх стусанів, силували кричати «Нехай живе Мао! Нехай живе Мао!». Згодом закрили мене в машині й півгодини без упину товкли кулаками, ногами, кийками, шоломами, сперечаючись між собою за привілей брати участь у цих розвагах (серед них було двоє офіцерів). Потім мене знову повезли в «закамуфльованому» автомобілі, в якому викрали на початку. Тільки тоді (понад годину після затримання) вони стали допитувати мене, і я мав змогу пояснити, що я не студент і не брав участі ні в яких сутичках із поліцією. Дізнавшись про це, вони викинули мене на тротуарі за 150 метрів від префектури поліції. Тепер я в лікарні з черепно-мозковою травмою (під час цієї лихої пригоди я тричі непритомнів)». Крапка.

— Бачиш, чилійчику, — мовив Патрісіо, — і цей страдник — французький громадянин, а уяви собі, якби це був, наприклад, якийсь чужинець з Осорно чи Темуко, — гай-гай, як каже Перес Фрейре.

— Хай там як, його не вбили, як у Гватемалі або в Мексиці.

— Або в Кордові чи Буенос-Айресі, любий янголе, не відбирай у моєї країни цих невідчужуваних прав. Звісно, правда, їх поки що не вбивають, але не тому, що бракує бажання, просто існує так звана шкала вартостей, і ця шкала ще не кожного довела до спускового гачка, бо ж є важка промисловість, міжнародні відносини і пристойність, яку треба зберегти. Люба, здається, плаче твій син, де ж він отой такий славетний материнський інстинкт, оті казки, що їх вигадали ви, щоб ми принаймні не пхали свого носа в критичну зону колиски.

— І то цілком слушно, коханий, бо ти схильний перевертати її щоразу, коли тебе пориває хвиля ніжності. Твій син, — додала Сусанна, показавши Патрісіо язик. — він каже це так, ніби цього вечора був у кіно, а не в моєму ліжку.