Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 57)
проказала Людмила. Він там, відповів Андрес, але я точно не знаю, де саме і в якому стані. Дай мені зійти, я хочу бачити Маркоса. Людо, зачекай. Дай мені зійти,
* * *
Коли-небудь Андрес, мабуть, знову дійде висновку: все, що відбулося до і після нападу мурах на віллу, — суцільна мішанина, і то не так через плутанину, властиву таким ситуаціям, як через те, що він, спостерігач, мало придатний для такого завдання, бо саме йому дістався тепер ще й обов’язок упорядковувати матеріали того, ти знаєш, оте, що він називав картонками, хоча насправді там було казна-що, починаючи від надгорілих сірників і закінчуючи плагіатом «Іліади» й безладними сутичками у світлі паршивого недогарка, тож спробуй знайти кінець у цьому клубкові. Скажімо, такі люди, як Ґомес та Ередіа, рішуче просунулися в глиб цієї землі, про що й свідчить те, як вони вдоволено й гордо поглядали одне на одного там, де опинилися, хоч Андрес і Лонштайн не мали про це найменшого уявлення, а втім, не дуже й переймалися; отже, поглядали, й Ередіа дав свою сигаретку Ґомесу, що з насолодою затягнувся й повернув її, обидва лежали на голій цементній долівці й ділилися єдиною сигаретою під брудним вікном, крізь яке сіявся світанок і виднів увесь заснований павутинням залізний хрест із двох штаб, зрештою, ми таки пустили з них юшку, вимовив Ґомес між двома затяжками, а Ередіа трохи зігнувся, наче йому щось боліло, Ґомес пальцями погладив йому плече, звісно, пустили, друже, це була велика Веремія. Лишень, подумай: вони хотіли вбити його самі, дивувався Ґомес, отам, тоді нам було б непереливки. Створення зовнішнього образу, пояснив Ередіа, спробуй доведи потім у Гватемалі або Аргентині, що то не ми, що ми дотримали свого слова. І, мабуть, ще де-небудь є люди, які пригадують обличчя Цабе, що вийшов з туалету й кинувся в обійми Мурахана, спасибі, брате, спасибі, а тим часом комісар Пілоден поглядав на них із прихованим глумом, пусте, доне Ґуальберто, якщо ми не починали нападу раніше, то тільки тому, що боялися за вашу безпеку, уявіть собі, ці нелюди могли незворушно стратити вас, потиски рук, обійми, Мурахан ще й глянув через плече Цабе, щоб пересвідчитися, що мурахоник уже кинув пістолет Маркоса, не годиться, щоб у Цабе прокинулися підозри, але ж куди йому, він був такий зворушений, а Пілоден тим часом підібрав пістолет, а з ним і можливі відбитки пальців, іронічна посмішка Пілодена, все залагодилось якнайкраще і, хай там як, думав Мурахан, що був реалістом, ми не змогли виконати наказу, але вони однаково будуть задоволені, бо ми, як кажуть, схопили негідників у їхньому кишлі, доне Ґуальберто, вони вже тут ніде не напаскудять. Ґомес та Ередіа знали і про це, але й далі мовчки курили, дивились, як підводиться день, уявляли собі статті в латиноамериканських газетах, друже, була велика Веремія, і тільки це має значення, єдине, що має значення, аж до наступної. Звичайно, погодився Ередіа, Маркос вважав би так само, як ти гадаєш.
* * *
Мабуть, треба думати, що бірюзовий пінгвін приніс їм щастя, бо ані Ґладіс, ані Оскар не змогли б пояснити, чому вони так багато думали про нього і майже ніколи не згадували про королівських броненосців, бо, зрештою, як дізнатися, котрий із них правив за амулет, вони всякчас пригадували пінгвіна й любили його здалеку, на висоті шести тисяч метрів між Дакаром і Ріо-де-Жанейро, згадували й любили його, запитували себе, що сталося з ним, покладали свої надії на належний догляд у зоопарках, доброзичливих дам із басейнами й достатком мерланів, на якийсь міжнародний цирк, що братиме чималі гроші за квиток і змогу помилуватися пінгвіном, і це все мимохідь, щоб не думати надто багато про схожого на китайця типа, що сидів збоку від них і був напрочуд люб’язний, завжди першим угадував бажання Ґладіс або простягав Оскарові пачку сигарет, щоб той узяв собі одну й розігнав нудьгу перельоту. Ти ще побачиш, люба, тільки-но сядемо на рідну землю, вони одразу змінять свої норови. Стривай, мовила Ґладіс, я маю сестру, що вийшла заміж за суддю. Судді одружуються? — здивувався Оскар. Це може стати в пригоді, як по-твоєму? Звісно, погодився Оскар, треба тільки, щоб твоя сестра переконала його у вигоді експорту пінгвінів до Європи. Зрештою, треба говорити про що-небудь, сказала Ґладіс, я вже так давно не працювала, що заздрю цим дівчатам із тацями, мені вони так подобаються. Мені теж, кивнув Оскар, надто ота руденька, що якраз годиться для того, про що казав Сехас. А що казав Сехас? Цензурована відповідь. До Ріо-де-Жанейро ще дві години, а до Буенос-Айреса — чотири, нумо попросімо ще по одному віскі, знову озвався китаюватий співвітчизник, а скоро тут покажуть кольоровий фільм. Сподіваюся, бойовик, докинув Оскар. Атож, підтвердив співвітчизник, marines[186] убивають комуністів абощо, невмирущий Джон Вейн.
* * *
— Не розповідає про них і, звичайно, серед іншого ще й тому, що не має уявлення, де вони, — горлав рабинчик, дивлячись на мене так, ніби я сам завинив у тому розгардіяші. — Велика попередня підготовка, тобі забивають баки псевдонімами, кодами, зустрічами о третій годині ночі, і раптом це все розсипається.
— Ти балакаєш, щоб балакати, — дорікнув Андрес, кладучи один папірець попереду другого, потім подивився на обидва, розмістив у зворотному порядку, подивився на обидва, поклав у куток, дістав інші папірці, розклав їх послідовно, поглянув на них, стенув плечима, визнав у душі, що Лонштайн має слушність і що ніяка послідовність не править за провідну нитку, — балакаєш, щоб балакати, бо ти західна людина, яка потребує вказівних стрілочок.
— Ти і справді надаєш послідовності завеликого значення, — бурчав рабинчик, — таж будь-який порядок має однакове значення, ти до скону мордуватимеш мене своїм новонабутим фанатизмом.
— Ні, друже, — заперечив Андрес, вибравши низку картонок і папірців, що видавалася йому не такою плутаною, як решта, — тільки бачиш, гра вирішує так: їм дістається одне, а мені зовсім інше, що не має з ним нічого спільного, скажімо, муха, але дивись, наприкінці відбувається своєрідна конвергенція, треба дати назву, але, на думку багатьох людей, саме я приніс заразу.
— Дурниці, — заспокоював його Лонштайн, — Патрісіо згодом дізнався, що мурахоники стояли там ще за чотири години до того, як ти прийшов, просто, побачивши тебе, подумали, що марно чекати далі, їх безперечно приголомшило, що ти навідався так спокійнісінько, наче прийшов на чай із тістечками.
— Яке це все має значення, — відмахнувся я, — яке це все незначуще проти того, що сталося.
— А я думаю, що це має для тебе надміру велике значення. Не знаю, звідки в тебе раптом з’явилося таке компіляторське завзяття.
— Як на мене, друже, через Мануеля.
— І що в біса має робити Мануель з цим усім?
— Усе, мій друже. Здавалося б, ніби ми марнуємо час на це папіряччя, але щось мені підказує, що його треба берегти для Мануеля. Ти сердишся, коли бачиш, як я роблю що-небудь, що тобі прикре внаслідок пропуску, бо ти не стежив зблизька за розвитком подій, і зауваж: я не звинувачую тебе, я й сам більш-менш у такій ситуації, а тут іще кляте відчуття, ніби щось живе та реальне розкришилось і випало поміж пальці. Я теж усе-таки хочу закінчити цю роботу, нехай навіть тільки тому, щоб піти до Сусанни і дати їй те, чого ще бракує в альбомі.
— Ох, невже ти гадаєш, що й оце ввійде до того альбому, змішавшись із півсотнею сторінок вирізок і колажів?
— Так, друже. Ось, наприклад, поглянь, що мав той, ти знаєш, у кишені курточки, загалом ми не маємо ніякої інформації про, скажімо, Ролана або Ґомеса, щоб лишити її Мануелеві. Зрештою, коли виросте, він не згадає про них, натомість матиме це все, що, власне, виконуватиме по-іншому ту саму роль, тож слід і це покласти в читанку для Мануеля.
Свідчення політичних в'язнів, у яких викрито застосування тортур
Розповіді
У свідченнях зачитаних на прес-конференції, а також у свідченнях,
Засвоєна наука і завзяття, породжене нею, — це все стало предметом заяв американських ветеранів війни у В'єтнамі, що розмовляли з американським адвокатом Марком Лейном. У Швеції, де багато ветеранів знайшли собі притулок після
поданих у письмовій формі, в'язні розповіли з перших вуст про тортури, яких вони зазнавали. Практично в кожній розповіді катовані викривали застосування електричних розрядів, биття кулаками і тупими предметами, психологічний тиск і т. ін.
Далі ми подаємо добірку виголошених свідчень.
Норма Еліза Ґарельї: заарештована 15 вересня 1971 р. в Росаріо. Подала своє свідчення в письмовій формі, на прес-конференції його зачитав один член її родини. Слід зазначити: незважаючи на недавню заяву міністра внутрішніх справ доктора Мора Ройґа про її звільнення, сеньйора Ґарельї і далі перебуває у в'язниці.