Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 59)

Його багато разів піддавали таким сеансам тортур, катування, за його

не вибухнула, а потім прикладати фосфор до частин тіла, де справді болітиме.

• Які місця вам радили?

— Очі… а також піхву.

• А радили використовувати інші хімікати?

— Так, цезій.

• А як його використовували? Як порошок?

— Він у вигляді порошку, поки не вибухне. Нас навчили відкривати контейнери й використовувати цезій як отруту. Полонені мали тільки спожити його.

• А вас учили, як використовувати гелікоптери?

— Так. Розповідали як веселу бувальщину, що одного разу у В'єтнамі ноги і руки одного полоненого прив'язали до різних гелікоптерів. Потім вони піднялися в повітря й четвертували його.

• Хто вам розповів оце?

— Один з наших інструкторів, сержант.

• Він був присутній особисто?

— Казав, що робив це.

• А вас навчали докладно, як використовувати гелікоптери?

свідченням, припинили тільки тоді, коли в газетах опублікували повідомлення про його арешт.

Убальдо Ґонсалес: заарештований 13 жовтня 1970 р. у Мендосі, арешт здійснив персонал провінційної поліції. Його катували, як він каже, в департаменті поліції цього міста. «Я не можу точно назвати час, але, припинивши катувати мене електричним струмом, вони посадили мене на стілець, обв'язали голову ременем чи вірьовкою і якимсь предметом, мабуть, палицею, стали робити ґароту, що почала стискати мені голову… Коли я вже впав на підлогу, мене посадили, і я відчув, як мені повільно топчуться по яєчках, регочуть і пророкують, що я буду безплідний… Зняли з мене наручники і вірьовками чи ременнями зв'язали мені руки і ноги, потім кілька чоловік піднімали мене, а коли я був у повітрі, пропускали мені електричний струм через анус і яєчка». Розповідав, що знепритомнів, а коли очуняв, «хтось робив мені масаж серця, а до грудей прикладали апарат, що, гадаю, був стетоскопом. Чув, що вони говорять про зупинку серця, а хтось, кого вони називали доктором, відповів, що «небезпеки немає, він оклигує». Потім я чув, мовляв, так не піде, вкиньте його до карцеру, з потім заберемо його звідти».

Хорхе Аґрест: заарештований у Мендосі 13 жовтня 1970 р. Згідно з його свідченням, його катувала спершу провінційна поліція, а потім допитували у відділі федеральної поліції.

— Про гелікоптери нам розповідало багато фахівців. Вони пояснили цілу низку методів катувань із допомогою цих машин. Скажімо, гелікоптери мають зовні линву, яку можна автоматично опускати й піднімати. З її допомогою, наприклад, витягають людей із води. Вона для цього й призначена. Проте нас учили чіпляти полонених на цю линву й пов'язувати їм на шию тоншу вірьовку, призначену для порятунку. Коли жертву опускали, вона відчувала, що вірьовка дедалі більше затискає їй шию, аж поки наставала смерть. Це одна з можливостей використовувати гелікоптер для тортур. Крім того, можна прив'язувати полонених під кабіною гелікоптера, а потім літати, торкаючись верхівок дерев. Тоді і справді мало що лишається.

• Як довго вас навчали методам допитів і тортур?

— Понад півроку, в середньому п'ять годин на тиждень.

• Це навчання інтенсивніше, ніж в університеті, коли протягом семестру вивчають якийсь основний предмет. На юридичному факультеті, де я вчився, на

Розповідає, що його катували електричним струмом, а «коли я мав намір кричати, мені пальцем придавили трахею, аж поки я вже не міг дихати».

Еміліо Бріґанте: заарештований того самого дня і теж у Мендосі. Йому погрожували смертю, а потім, каже він, «змушували мене бігати навколо кімнати і всякчас били мене електричним струмом». Розповідає у своєму свідченні, що його кати, «як судити з їхніх розмов та способу биття, створювали враження, що це люди, призвичаєні до такого нелюдського ставлення до ув'язнених.

Наступний допит почався в іншій кімнаті, мене роздягли, прив'язали руки та ноги і пропускали електричний струм через різні частини тіла, здебільшого через яєчка.

Електричні удари кати супроводили погрозами, кажучи, що моє життя залежить від них, вони передадуть мене судді, коли вважатимуть за потрібне, і не зроблять цього, якщо позбавлять мене життя, і що я вже ніколи не зможу мати статевого зв'язку з жінкою.

Потім мене піддали новій низці тортур, — сказано далі у свідченні цього заарештованого, — й по-звірячому били доти, доки я простерся на підлозі, а між найтяжчими образами ввели мені в анус олівець… Усі ночі я спав, прив'язаний до стільця, і вони щомиті приходили й будили мене, кажучи, що тортури починаються знову, й били, щоб я не міг заснути».

Альваре Центуріон: теж заарештований у Мендосі того самого дня.

тиждень було всього дві години кримінального права — мого найголовнішого предмета, тобто протягом п'яти місяців ми мали лише по дві години на тиждень.

— Атож, нас ґрунтовно готували до катувань. І це лише офіційна частина. Насправді було більше. Сержанти, наші інструктори, жили з нами, ми разом їли і спали в одному приміщенні й завжди розмовляли про їхній досвід у В'єтнамі.

• Про що саме?

— Про вбивства і тортури полонених, про ґвалтування дівчат. Вони мали й фото найстрашніших речей, які коїли.

• Якою була реакція новобранців на таке навчання?

— Позитивною. Їм подобалося. Морські піхотинці — це здебільшого добровольці. Вони тільки й мріяли потрапити до В'єтнаму й застосовувати там свої нові вміння.

Річард Доу, штат Айдахо

ЛЕЙН. Ви брали участь у якій-небудь операції, коли вбивали невинних осіб?

У своєму свідченні повідомив: «Вони всякчас насолоджувалися своїми нелюдськими вигадками. Пекли мені пальці запаленими сигаретами й погрожували смертю, кажучи, що скинуть мене зі скелі і зроблять так, щоб мене було годі впізнати».

Карлос Ґвідо Стеканелья: заарештований під час тієї самої операції, його катувала провінційна поліція, потім, за його свідченням, йому завдавали тортур службовці місцевого відділу федеральної поліції. За його словами, федерали роздягли його і прив'язали до кушетки. «Потім обгорнули мені зап'ястки та кісточки пуховими прокладками, щоб не лишати слідів, і почали допит, запитавши, чи били мене мендоські поліцаї. Коли я відповів, що так, розреготалися і сказали, що «то були тварюки, ми працюємо краще, бо вдаємося до науки». Далі він писав: «Електричні удари застосовували до яєчок, під пахвами, до пипок, а також в анусі, кажучи, мовляв, ми вилікуємо тебе від геморою… Щоб не чулося криків, запускали токарний верстат, щосили затискали мені руками рот і навіть душили ніс, я був у такому відчаї, що розірвав свої пута… Протягом цього періоду тортур, що тривав п'ять днів, я нічого не їв».

Роберто Лей: заарештований 4 листопада 1970 р., розповідає, що його «почали допитувати з погрозами і образами, потім прив'язали мені руки і ноги, кожну кінцівку окремо. Допит почався з нарікань на негативну роль судової влади і з твердження,

— Так. Це було в селі на північ від наших позицій. Ми отримали інформацію, що в тій зоні є в'єтконгівці, тож треба було йти в село й розпитати селян. Ми прийшли і стали розпитувати старосту. Той чоловік симпатизував в'єтконгівцям і звелів нам покинути село. Ми пішли, проте вернулися з підкріпленнями і буквально зруйнували село дощенту.

•Як?

— Напалмом, мінометами, гарматами, штурмом, панцерниками… Масштабною атакою на жалюгідне село.

• Скільки людей жило там до нападу?

— Десь чотириста чоловік.

• Скільки пережило напад?

— Один.

• Кого ви вбивали?

— Усіх. Жінок, дітей, буйволів, курей, кіз. Усіх.

• Це була незвична операція?

— Ні. Ми вже брали участь у схожих операціях, коли нам наказували палити дощенту все село, проте не вбивати всіх. Були й інші випадки, коли ми вбивали людей.

що моя доля перебуває в їхніх руках». Потім його катували електричними ударами.

Мануель Альберто Ґонсалес: заарештований 6 вересня 1971 р. після втечі з в'язниці у Вілья-Уркісі в провінції Тукуман. Ґонсалеса передали управлінню провінційної поліції, де його змусили пройти між двох рядів поліцаїв, що сильно били його. Його не раз піддавали побиттю й позбавляли їжі. Стверджує, що «тільки тоді, коли минув досить тривалий час, з мене зняли наручники та пута й почали давати харчі й мате. Одного разу я збагнув, що солдати додавали до мате сечу».

Атос Маріані: розповідає, що його роздягли і прив'язали до ліжка. «Вдягли мені кільце на великий палець ноги і водили по всьому тілу чимсь подібним до борони або металевої щітки, передусім по животу, тазу і вустах; потім по статевих органах і грудях.

Були миті, коли я думав, що задихнуся. Потім мені почали давати білі драже, які виймали з коричневої квадратної пляшечки заввишки п'ять сантиметрів. Мабуть, з метою уникнути електролізу, який під час подальших аналізів міг би свідчити про електричні удари».

Карлос Делья Набе: заарештований 16 березня 1970 р., звинувачений в участі у викраденні парагвайського консула Вальдемара Санчеса. Негайно по тому, як його заарештували восьмеро чоловік, знайшовши його в одному бараці в Лухані, на нього вдягли

• Як називалося село?

— Бау-Трі.

• Де це, чи, радше, де це було?

— Десь за двісті сорок кілометрів на північний схід від Сайґона.

• Ви отримували коли-небудь наказ не брати полонених?

— Так.

• Від кого?

— Від лейтенанта, командира підрозділу.

• І що тоді було?

— Ми нікого не брали в полон.