Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 61)
— Так.
• Скільки американських солдат брали участь?
— Семеро.
30, в ньому лежали різні циліндричні предмети заввишки 15 см і 7 см у діаметрі — електроди для катувань».
Вальдеррама стверджує, що його роздягли, поклали горілиць на стіл і прив'язали. На очі йому поклали вату, приклеївши її пластиром. «Шеф» поміж образ розпитував його, хтось інший пензлем мочив йому різні частини тіла. Коли допит припиняли, до змочених ділянок тіла і до вуст йому прикладали щось на кшталт електризованої щітки.
«Було таке відчуття, — повідомляє Вальдеррама, — ніби від мене відривають шматки плоті, а коли забрали щітку, я збагнув, що дуже скорчився, бо мої руки і ноги почали повільно випростуватися». Допит скінчився о 20.30, і його завели до камери на четвертому поверсі. Там він чув, як із камер виводили інших затриманих, а десь за 10 хвилин із третього поверху вже долинали крики і тупіт.
Третього дня, в неділю, він, за його розповіддю, став жертвою нового «сеансу» тортур. Досі він ще нічого не їв і не пив. Четвертого дня, в понеділок, його привели на дев'ятий поверх, «шеф» показав йому предмети, які він мав назвати своїми, щоб припинили тортури. На третьому поверсі він підписав «добровільне зізнання». Потім його знову перевели до Сан-Мартіна, і тільки нещодавно, на сімнадцятий день, з його тіла зникли сліди ударів і електричних розрядів. Вальдеррама зазначив, що серед предметів, які він назвав своїми, лише декілька були його власними.
• Ким була та дівчина?
— Донькою старости одного в'єтнамського села… вона симпатизувала В'єтконгові. Ми її роздягли, прив'язали, нагріли до червоного багнет і водили їй по грудях, а потім устромили в піхву.
• Померла?
— Не одразу. Серед нас був чоловік, що витяг зі свого черевика шнурок. Він намочив його і зав'язав дівчині навколо шиї, її підвісили на сонці. Шкіра висохла і збіглася. Дівчина повільно задушилася.
• Ви отримали якусь відзнаку чи нагороду за свої дії у В'єтнамі?
— «Бронзову зірку»… стрічку воєнної слави, медаль «За звитягу» — це вже від в'єтнамського уряду, — подяку від президента всьому моєму підрозділові, різні в'єтнамські нагороди, бойові відзнаки і пару «Пурпурових серць».
* * *
Слухаючи Патрісіо та Сусанну, можна було б подумати, ніби сталося щось зовсім інше, і Лонштайн через те аж шаленів від люті, натомість Андрес вважав, що їхня поведінка, власне, й пояснює, що ні на кого не падає провина, просто кожен натягував ковдру на себе. Згода, кивнув рабинчик, але скажи мені, який сенс у тому, що Сусанна з’явилася свіжа, мов помідорчик із грядки, об одинадцятій годині ранку, саме тоді, коли я слухав новини, і знаєш, чого мені коштували втрата гриба, що зів’яв і зморщився, і Мануель, що рачкував по підлозі тільки на те, щоб лишити прохання у формі бустрофедону, якщо ти, звісно, здогадуєшся, що я маю на увазі. Здогадуюсь, скромно признався я, але, бувши тобою, я б зрадів із багатьох причин, бодай тільки тому, що її прихід мав звільнити тебе від Мануеля. Слухай, я не заперечуватиму свого задоволення перед лицем цього факту самого по собі, але спершу Сусанна, а за півгодини Патрісіо, не менш свіжий, попросили кави й полягали на килимі з Мануелем, я, зрештою, хотів дізнатися про що-небудь, бо я, друже, попрацював
— Є якісь новини? — запитала Сусанна.
— Немає, — відповіла Моніка.
— Я знаю цю систему, — озвався Патрісіо, — Франція не хоче галасу з приводу іноземців, ми вже бачили це. Їх довезуть до якогось кордону, а потім ти отримаєш коли-небудь поштову листівку, треба буде, дівчинко, лише сісти на поїзд.
— Теоретично так, — погодилася Моніка. — Ідіть у кіно, я посиджу з Мануелем.
— Я теж, — докинула Людмила.
— А ти йди з нами, — запросила Сусанна. — Трохи пройдемося, зараз тепло.
— Ні, — відмовилася Людмила, — дайте мені побути з Мануелем.
* * *
— Бідолашний хлопець, — бідкався Лонштайн, — якщо, по-твоєму, це спосіб готувати його до майбутнього, в тринадцять років він уже стане повним невротиком.
— Це залежить від обставин, — промовив Андрес, передавши ножиці Сусанні, що з украй науковим виглядом клеїла вирізки, — якщо ти зазирнеш в альбом, то побачиш, що не все тут таке, я, наприклад, скориставшись миттю, коли ця навіжена ловила ґави, вставив туди з десяток кумедних малюнків і геть несерйозних статей, і то задля узгодження моноблоків, якщо ти розумієш, що я кажу.
— Стривай, — стривожився Патрісіо, — невже ти хочеш перетворити читанку в пригоди Тома і Джері абощо?
— Ні, друже, читанка й далі така, як ми знаємо, зокрема і фрагмент, що зачепив нас за живе.
— Це вже краще, — заспокоївся Патрісіо, — бо з твоїми рафінованими додатками її зрештою не зрозуміє ніхто, кому вона потрапить до рук.
— Мануель зрозуміє, — заперечив я, — Мануель коли-небудь зрозуміє. А тепер я піду, бо вже пізно, треба йти за платівкою Джоні Мітчелл, яку пообіцяли мені, і слід далі впорядковувати те, що лишив той, ти знаєш.
— І то саме в такому порядку? — запитав Патрісіо, зазираючи йому у вічі. — Спершу твоя Джоні, як її там, а потім усе інше?
— Не знаю, — мовив Андрес, — буде отак чи, може, навпаки, але завжди буде і те, і те. Хай там як, перше ніж іти, можу лишити тобі дещо, щоб доповнити Мануелеву читанку, там починається з глечика води.
* * *
Лонштайн повільно набрав води в глечик і поставив його на один з порожніх столів, він був сам у третій залі, кульгавий Тергов прийде допомагати лише об одинадцятій годині вечора. З недопалком сигарети в зубах підійшов до мерця на п’ятому столі й підняв простирадло. Лонштайн так звик роздягати мерців, що йому було зовсім не важко зняти прилиплу курточку, стягнути штани, а потім губкою й мильним розчином обмивати тіло, аж поки стане білим і чистим, поки будуть стерті всі сліди його історії, прибрана кожна чорнувата пляма, увесь застиглий слиз. Яка іронія, мерцеві було немов цікаво дивитись, як працює рабинчик, два промінчики світла просіялись крізь повіки, голова на гумовій подушці немов трохи піднялася, щоб краще бачити і спроквола глузувати з рабинчика. Непоправний, думав Лонштайн, ніщо тебе, братику, не змінило. Хай там як, не я закрию тобі повіки, не я кластиму тебе до труни. Заспокойся, є час. Бач, де нам довелося зустрітися, ніхто не повірить у це, ніхто не повірить усій цій розповіді. Таке, безперечно, мало статися з нами, ти тут, а я з губкою, мабуть, твоя правда, всі подумають, що це вигадка.
Інформація видавця
КОРТАСАР Хуліо
ЧИТАНКА ДЛЯ МАНУЕЛЯ
Роман
Переклад з іспанської
Головний редактор
Відповідальний за випуск
Художній редактор
Технічний редактор
Комп’ютерна верстка:
Коректор
Підписано до друку 27.07.09. Формат 84x108 1/32.
Папір офсетний. Гарнітура Тип Таймс. Друк офсетний.
Умов. друк. арк. 21,84. Умов. фарбовідб. 22,68. Облік.-вид. арк. 19,15.
Тираж 2500 прим. (1-й завод 1-1500 прим.) Замовлення № 2588/355
ТОВ «Видавництво Фоліо»
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3194 від 22.05.2008 р.
61002, Харків, вул. Чубаря, 11
Електронна адреса: www.folio.com.ua
E-mail: realization@folio.com.ua
Інтернет магазин www.bookpost.com.ua
Надруковано з готових позитивів у ТОВ «Видавництво Фоліо»
61002, Харків, вул. Чубаря, 11
Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3194 від 22.05.2008 р.