Хулио Кортасар – Читанка для Мануеля (страница 48)
— Я кохаю його, — розповідала Людмила, підбираючи навпомацки крихту, — все сталося так швидко через отой копняк і компреси з грапи, але не думай, Сусанно, ніби все було трафаретним.
— Слухай, я трохи знаю вас обох, — заспокоювала Сусанна, — у вас немає нічого трафаретного, а все інше — просто дурниці.
— Думаю, що й він кохає мене, і тому мені страшно, тож нас уже двоє в цьому домі, що бояться, а з Сусанною троє, бо ж Патрісіо чекає за п’ятдесят метрів від місця, де вечеряє Цабе, і Сусанна знала про це й думала про мурах, Мануеля і наступний день, Патрісіо за п’ятдесят метрів від ресторану, а вже чверть на восьму, менше ніж через три години Патрісіо, Маркос і Ролан реалізують план і або повернуться з Цабе, або зазнають невдачі, зіткнувшись із мурахами або поліцаями, і що тоді думати, а страх буде ще більший. Краще й далі розмовляти тепер, коли Людмила розповіла їй, немов ще раз куснувши сандвіч, знаєш, я хотіла піклуватися про нього після того удару, і коли я побачила, що там усе синє й зелене, бідолашка, блуп. Маркос, звичайно, скористався, аж зігнулася від сміху Сусанна. Авжеж, кивнула Людмила, і добре вчинив. Нарешті я тепер зрозуміла, чому ти тут, сказала Сусанна, що насправді зрозуміла від самого початку, ти з тих, що в разі потреби йдуть на ризик задля свого чоловіка.
— Я хочу бути там, де він, крім того, сьогодні вихідний у театрі.
— Веремія таки завдала клопоту. А втім, знаєш, це мене тішить. Звісно, якщо скінчиться погано… Гаразд, розкажи мені що-небудь, я маю страшне покликання дізнаватися про чуже життя, і ще є купа часу, поки вони привезуть Цабе, стривай, я заварю «нескафе», й ти розповіси мені.
— Блуп, — мовила Людмила, згорнувшись у клубочок. — Сусанно, розкажи мені про Ламарку, мені соромно, цього ранку, коли Маркосу повідомили новину… Мені ще стільки треба дізнатись, я й досі нічого не розумію. Подумати, лишень, усе почалося з надгорілих сірників і пінгвіна, скажи, тобі не видається, що це
— Створюється враження, що вони справді вміють переставляти фігури, — сказав Оскар саме тієї миті, коли Ередіа втратив короля і, спохмурнівши, споглядав веллінгтонівську усмішку Ґомеса. Була майже ніч, вони грали у світлі недогарка свічки, прикритого газетою «
— Уяви собі, вони вкрали дев’ять тисяч перук, — промовив Оскар, претендуючи на запровадження історії до гри в шахи. — Розкажіть Люсьєнові, побачимо, чи перестане він тинятись, як сенбернар, треба дати французам точне уявлення про нашу країну, такі речі не часто трапляються в утомлених європейських державах.
Як і можна було сподіватися, пригода з перуками видалася цілком незбагненною Люсьєнові, що більше переймався звуками, які долинали ззовні, ніж діяльністю РАН у Буенос-Айресі, такому абстрактному в даному місці й даної миті, проте Ґомес та Ередіа були згодні з Оскаром, що доля дев’яти тисяч перук досить непевна, хіба що ґерильєро, мабуть, уже знайшли якого-небудь японського купця або якогось іншого незгіршого комерсанта, експорт із сумнівною метою через порти, назви яких годі вимовити, в таїландські борделі або єменські сералі. Новий розподіл сандвічів і гарячої кави зібрав їх у кутку кімнати, де свічечка могла горіти, а Люсьєн не гримав; минула дев’ята година, здавалося, немов почався зворотний відлік часу, одна по одній збігали цифри, падаючи, мов краплі на голову, отже, Ніколіно Локче, дев’ять тисяч перук, зустріч Помпіду і Ніксона на Азорських островах, кіно бразильця Ґлаубера Рочі, тінь Люсьєна Вернея, що ходив од вікна до вікна, Людмила вмирала від утоми й засинала під загальне бурмотіння, Сусанна, бліда й напружена, розказувала все, що знала найцікавішого, інколи поглядала на жалюзі, проступила тенденція пар зближуватися, Моніка зіперлася на Ґомеса, Оскар занурив одну руку в коси Ґладіс, останні вечірні птахи на кедрах, далекий собачий гавкіт, повільно курити і просити ще одну каву, цькований сорок один день бразильською службою безпеки, Карлос Ламарка відпочивав під деревом у товаристві. Дев’ять тисяч перук, рука Оскара, що гладила справжні коси Ґладіс, дев’ять тисяч перук, мамо рідненька, Моніка вимагала подробиць, ти собі уявляєш, ваговоз із дев’ятьма тисячами перук, ваговоз — ніщо, сказав Оскар, головне — переправити, щоб ніхто не помітив, ага, треба найняти дев’ять тисяч лисих, які пройдуть вервечкою, в Мар-дель-Платі бурхливі студентські маніфестації в центрі міста, Сусанніто, переклади це сеньйорам, не хочеться, читай, ти ж добра, і так, чорнява, ми дізнаємося,
що ти любиш нас, дві кулі в голову, Сільвія Філлер, пістолет калібру 11,3 мм, вік вісімнадцять років, студентка архітектурного факультету. Весела ця ваша газетка, зауважив Люсьєн Верней, ох, атож, друже, наша країна славиться такими речами, як перуки й кулі у вісімнадцятирічну дівчину. Хай йому біс, тихіше, застеріг Люсьєн Верней, у пенсіонерів надзвукові вуха, я не вірю навіть материній канарці. То через це вона мало не задушилась, обурилася Моніка, тварюко, ти накрив її клітку ковдрою. Сільвія, думав Оскар, і йому хотілося сказати це Ґладіс, але краще не треба, напівсонна, вона муркотіла під його пальцями, що повільно пестили їй волосся, Сільвія, ім’я, яких багато, вісімнадцять років, дві кулі в голову, серед дівчат, знетямлених від місяця вповні й карнавальних танців, теж, мабуть, була якась Сільвія, статистично більш ніж імовірно, серед ста п’ятдесяти дівчат, що перескочили мур, почекай мене, Сільвіє, дай мені руку, Сільвіє, не лишай мене саму, скалки скла, які роздирають кулак, тупіт копит, щоразу ближчий, Сільвіє, Сільвіє, як усе, зрештою, схильне ставати тим самим, стає Веремією, близькою або далекою, у Вер’єрі або в Ла-Платі, Ґладіс або Сільвія, все було Аргентиною для заплющених очей Оскара, пальці, гладячи теплі коси, піднімались і опускалися, поцупили дев’ять тисяч перук, Яра Явельберґ наклала на себе руки, пістолет калібру 11,3 мм, бурхливі маніфестації в центрі міста, Мардельплаталаплатамардельріоделаплата, ет, обурився Оскар, раптом підскочивши, якщо я засну тепер, то можу програти внутрішню битву, слухай, уже половина десятої. Але, перше ніж іти й варити ще одне «
* * *
Жалюгідне безладдя на кількох сторінках читанки для Мануеля, геть усі несли Сусанні вирізки, вона клеїла їх зі старанністю, яку мало цінував методичний той, ти знаєш, і все-таки Ґомес, Маркос і навіть згаданий вище персонаж зрештою визнали, що ця компіляція, зроблена наосліп, досить зрозуміла, якщо Мануель коли-небудь буде здатним послуговуватись як слід своїм зоровим апаратом. Клей статті, як вони надходять, бурчав Ередіа, хлопець зрештою навчиться додавати два плюс два, тож не годиться йому підставляти стільчики, яка дурня. Сусанна на те щосили зчавила тюбик із клеєм, тож і вийшло
* * *
— Не знаю, — відповіла Франсина
(ніяк не пригадаю коли, без сумніву, на початку, в її квартирі, першого чи другого разу,
або в Мільї-ля-Форе в неділю надвечір із жовтим листям, дарами моря, поцілунками в заїзді з каміном та
Андресе, не тому, це інше,
(чи було це, зрештою, на краю могил, знову на краю численних заперечень, сцен, які ми забруднювали словами і безглуздою нездатністю порозумітися?)
не через це, коханий, хіба я знаю, не хочу або не можу, але не думай, ніби я вперлася в принцип
(і казала, звичайно, правду, правду, що виростала на землі успадкованої брехні, повільного просочування інформації за доби дитинства і статевої зрілості, темних родинних асоціацій, хроніки повсякденних подій, страхітливих відкриттів: п’ятнадцять років, коси, ліцей, шепотіння між лавами, отже, можна і хлопчика, таж бачиш, авжеж, удома тільки й мови про, волоцюга під мостом і таке інше, Люсьєна, сміючись, розповідала про це, тітка Жанні коло вуха матері, та тут гільйотини мало, що за часи, бідолашка, небіж мадам Флеркен, тринадцять років),
не через це, Андресе, просто не хочу, бо
(оце, мабуть, і є спосіб іти по життю, голосувати, обирати професію, інколи болить голова, вподобання і огида, оце, мабуть, і привело тебе до того, що ти став, яким був)