Харлан Кобен – Він (страница 9)
— Я в порядку, ПТ.
ПТ зараз має бути приблизно сімдесят. Колись він найняв мене на короткочасну роботу у Федеральне бюро розслідувань і був моїм куратором. Про ПТ знають дуже мало агентів, але кожен новий президент і шеф Бюро має з ним зустріч у свій перший день на посаді. Деяких людей у нашій владі вважають тіньовими. ПТ настільки тіньовий, що його майже не існує. Він практично не відсвічує на жодному радарі. Живе десь біля Квантіко, але навіть я не знаю, де саме. Також мені невідоме його справжнє ім’я. Напевно, я міг би його дізнатися, але попри те, що мені подобається насилля, я не дуже люблю гратися з вогнем.
— Як там учорашній баскетбол? — питає ПТ.
Я мовчу.
— «Березневе шаленство» в розпалі,— додає він.
Я не відповідаю.
— О, та розслабся,— каже ПТ зі сміхом.— Я просто дивився гру по телевізору, та й усе. Бачив, як ти сидів на трибуні біля Сваґґа Дедді.
Я замислююся, чи це правда.
— Люблю його творчість, до речі.
— Чию?
— Сваґґа Дедді, про нього ж я щойно казав. Ота пісня, де він порівнює сучок, що виривають чоловічі серця, із сучками, що відривають їм яйця? Мені таке знайомо. Поетично.
— Я йому передам,— кажу я.
— Це було б чудово.
— Останнього разу, коли ми спілкувалися, ви казали, що йдете на пенсію.
— Так і є. Я пішов.
— Проте.
— Проте... Ця лінія зв’язку захищена, Віне?
— Хіба ми можемо знати це напевно?
— Із сучасними технологіями — ні. Я так розумію, ФБР сьогодні знайшло твою власність.
— Я за це дуже вдячний.
— Але там є ще дещо.
— Хіба це не завжди так?
— Завжди,— зітхає ПТ.
— І цього достатньо, аби витягнути вас із пенсії?
— Це тобі про щось говорить, еге ж? Я припускаю, що в тебе є власні причини, щоб утримуватися від співпраці зі слідством?
— Я просто обережний.
— Чи можеш завтра вранці припинити бути обережним? Я навіть скажу інакше,— його інтонація не змінюється, принаймні явно, проте...— Завтра вранці припини бути обережним.
Я не відповідаю.
— Завтра о восьмій ранку на тебе очікує літак у Тетерборо. Будь там.
— ПТ?
— Так.
— Ви ідентифікували жертву?
Я чую в слухавці віддалений жіночий голос. ПТ каже мені зачекати й відповідає жінці, що за хвилинку він прийде. Це дружина? Я знову в шоці, що так мало знаю про цього чоловіка. Він знову говорить до мене:
— Ти знаєш вираз «це особисте»?
— Коли ви нас навчали, то казали, що особистого не існує.
— Я помилявся, Віне. Дуже сильно. Завтра, о восьмій ранку.
ПТ кладе слухавку.
Я відкидаюся на спинку крісла, кладу ноги на стіл і прокручую розмову в голові. Вишукую нюанси й приховані сенси. Нічого, крім очевидного, на думку не спадає. Чую стук у двері: тук, пауза, тук-тук. З’являється голова Кабіра.
— Седі хоче з вами поговорити. Голос у неї… нещасний.
— Отакої,— кидаю я.
Спускаюся ліфтом до Седі, де мене зустрічає Тафт Бакінгтон III, секретар і помічник юриста в одній особі, який нещодавно випустився з університету. Батько Тафта, якого всі кличуть Таффі,— член гольф-клубу «Merion». Ми з ним багато граємо в гольф. Молодший Тафт перехоплює мій погляд, коли я заходжу, і попереджувально хитає головою. У компанії
— Дідька лисого!
Єдиний чоловік — на рецепції. Розумійте, як хочете.
Седі помічає мене біля столу Тафта й кличе до себе. Зачиняє двері, щойно ми опиняємося всередині вдвох. Я сідаю, вона стоїть. Колись це був кабінет Майрона. Седі лишила його стіл. Він був тут, коли вона приїхала винайняти приміщення. Седі тоді спитала, чи може його купити. Я зателефонував Майрону, щоби дізнатися ціну, але, як я і очікував, він просто сказав віддати його Седі. Проте мені досі некомфортно тут перебувати, тому що все вже інакше. Там, де стояв маленький холодильник Майрона з шоколадними напоями, тепер принтер. Постери з бродвейських шоу — у всій Північній Америці немає жодного гетеросексуального чоловіка, крім, можливо, Лін-Мануеля Міранди, який любить мюзикли більше за Майрона,— зникли. Кабінет Майрона був еклектичним, ностальгійним і барвистим. Натомість у Седі він мінімалістичний, білий і типовий. Вона не хоче відволікатися. Усе зосереджено на клієнтці, як вона мені колись сказала, а не адвокатці.
— Мені дали дозвіл тобі це розповісти,— починає Седі.— Просто щоби ти знав. Це тепер не адвокатська таємниця. Ну, ти зараз побачиш.
Я мовчу.
— Тобі ж відомо про мою клієнтку в лікарні?
— Тільки це й знаю.
— Що саме?
— Що в тебе є госпіталізована клієнтка.
До речі, це неправда. Я знаю більше.
— Звідки ти знаєш?
— Почув, як хтось в офісі говорив про це,— кажу я. (Це також брехня.)
— Її звуть Шерін, прізвища поки що немає. Але це неважливо. Імена не мають значення. Так чи інакше, її випадок хрестоматійний. Принаймні починається він типово. Шерін навчається в аспірантурі у великому університеті. Вона знайомиться з чоловіком, який працює в цьому ж закладі на досить престижній посаді. Усе починається чарівно, як і багато інших таких історій. Чоловік прекрасний, він її зачаровує. Дуже уважний, уже планує їхнє велике майбутнє.
— Вони завжди так роблять, еге ж? — питаю я.
— Так, переважно. Несправедливо було б вішати ярлик психопата на кожного чоловіка, який починає надсилати тобі квіти й обдаровує увагою, але, на мою думку, у цьому щось є.
Я киваю.
— Не всі надто уважні бойфренди — психопати, але всі психопати — надто уважні бойфренди.
— Добре сказав.
Я намагаюся бути скромним.
— Отже, їхній роман починається чудово. Як і багато інших. Але далі ситуація стає дивною. Шерін навчається в групі, де є і дівчата, і хлопці. Її бойфренду — я називатиму його Тедді, бо це ім’я пасує таким мерзотникам,— це не подобається.
— Він ревнує?
— Аж занадто. Тедді починає настирливо запитувати Шерін про її друзів-хлопців. Допитує, як у поліції. Якось вона перевіряє історію пошуку на своєму ноутбуці: хтось — тобто Тедді — шукав її друзів чоловічої статі. Бойфренд без попередження приходить до бібліотеки. Аби зробити їй сюрприз, каже він. Якось Тедді приходить навіть із пляшкою вина й двома келихами.
— Для прикриття, фальшивий романтичний жест,— кажу я.
— В яблучко. Його поведінка стає дедалі гіршою — так завжди й буває. Тедді засмучується, коли Шерін затримується в університеті. А вона ж студентка — і хоче тусуватись у кампусі з друзями. Тедді, який працює помічником тренера, наполягає, що ходитиме з нею. Шерін починає відчувати, що простір навколо неї зменшується. Тедді всюди. Якщо вона не відповідає на його повідомлення достатньо швидко, у нього істерика. Він починає звинувачувати її в зраді. Якось увечері він хапає її за руку так сильно, що залишається синець. Через це Шерін його кидає. І тоді починається його психопатичне переслідування.