Харлан Кобен – Він (страница 11)

— Нам про це щойно повідомили. Учора ввечері після великої гри на Тедді напали. Побили його жахливо, він має дуже серйозні ушкодження.

«Побили». Вона каже в множині. Висновок — мене ніхто не підозрює.

— Поламані кістки, внутрішня кровотеча, якась серйозна травма печінки. Лікарі кажуть, що він ніколи не відновиться.

Я дуже сильно намагаюся не усміхатися. Це не дуже вдається.

— Ах, як шкода,— кажу я.

— Ага, я бачу, що ти дуже засмутився.

— А мав би?

— Він був наш, Віне.

Її погляд крізь окуляри — це пекло. Я бачу ту пристрасть, яка привернула мене до неї та її справи. Вона — діячка, язиком тріпати не любить. Ми в цьому схожі.

— Що ти маєш на увазі під «був наш»? Ти щойно сказала, що він вийшов сухим із води.

— Після того що сталось із Шерін, я знову зв’язалася з жертвами Тедді. Вони врешті-решт погодилися про все розказати. Шерін теж була готова розповісти свою історію на загал. Звичайно, це було б травматично. Тедді й так забрав у них надто багато.

— Гм.

Я відхиляюся назад і схрещую ноги. Таких наслідків я не передбачив. Я таке роблю рідко. Але... ні, урешті-решт Седі помиляється. Я кажу:

— Тоді виходить, що побиття Тедді їм допоможе.

— Ні, Віне, геть навпаки. Щойно ти наважуєшся... Це свого роду катарсис — дати відсіч, протистояти своєму кривднику. Але далі більше — ми запланували пресконференцію на час, коли Шерін випишуть із лікарні. Уяви: чотири жертви на сходах Капітолію штату розповідають свої історії. Ми домовилися з двома членами Асамблеї штату, які були готові вийти з нами. Це зруйнувало б репутацію Тедді — але важливіше те, що ці переконливі історії мали допомогти ухвалити законопроєкт, який ми розробили — Седі стукає по столу — усією цією фірмою. Два члени Асамблеї штату мали представляти його губернатору.

Я чекаю.

— А зараз усе це перетворилося на пшик.

— Чому?

— Чому що?

— Чому ви не можете розказати свої історії?

— Це не матиме такого сильного ефекту.

— Та ну. Звісно, матиме.

— Хтось напав на Тедді вчора вночі.

— І що?

— І те, що тепер він — жертва помсти.

— Але ти цього не знаєш. Можливо, він знову когось переслідував, але цього разу натрапив на сильну жінку.

— І вона відлупцювала його до напівсмерті?

— Або її сім’я, я не знаю,— я клацаю пальцями.— Або це могло бути пограбування, що не має стосунку до жінок.

— Та припини.

— Що?

— Ми в прольоті, Віне. Війна ще триватиме, але цю битву ми програли. Нам потрібно було співчуття публіки. Але наш монстр у комі. Хтось у твітері ляпне, що його побили жертви. Мати Тедді скаже, що пропащі жінки оббрехали її хлопчика та влаштували на нього полювання. Важливі не лише факти, Віне. Ми маємо виграти наратив.

Я обдумую почуте й кажу, можливо, без особливого ентузіазму:

— Мені шкода.

Хочу прояснити ситуацію. Мені не шкода, що я зробив із Тедді. Я шкодую, що не дочекався, поки відбудеться пресконференція. Седі має бути оптимісткою, але я, на жаль, ні. За законом притягнути Тедді не вдалося б. Він утратив би репутацію, можливо, теперішню роботу, але він також дав би відсіч — у найгірші способи. Обливав би брудом Шерін та інших жінок. Стверджував, що то він є жертвою їхніх переслідувань, а не навпаки,— і йому повірило б занадто багато людей. Саме проти цього бореться Седі.

Я вірю в Седі Фішер. Урешті-решт вона досягне свого. Але не сьогодні.

На годиннику 8:30 вечора. За пів години в мене зустріч, але я легко можу її скасувати.

— Можемо піти десь випити,— кажу я Седі.

— Ти серйозно?

— Так, і посумувати.

Седі хитає головою.

— Віне, я знаю, що ти намагаєшся бути добрим.

— Але?

— Але ти й гадки не маєш.

— Колегам не можна вийти випити, чи що?

— Не сьогодні, Віне. Я зараз поїду до лікарні — розповім Шерін, що трапилось.

— Можливо, їй полегшає? Тедді більше їй не нашкодить. Це ж має принести якесь заспокоєння?

Седі намагається щось сказати, але замовкає. Я бачу, що розчарував її. Вона плескає мене по плечу й виходить із кабінету.

Я перевіряю застосунок. Моя програма для побачень з іншими багатими людьми настільки глибоко в темній мережі, що нікому на зразок Тедді не вдасться створити фальшивого профілю. А якби хтось таки зміг, то ніколи не пройшов би системи безпеки. Я отримав повідомлення: «Користувач Аманда очікує на вас».

Отже, моя партнерка на ніч уже в номері.

Не бачу причин змушувати її чекати.

 

Розділ 5

Застосунок пропонує кілька таємних входів.

Цього вечора ми скористаємося тим, що в Saks на П’ятій авеню. У цьому фешенебельному універмазі між Сорок дев’ятою та П’ятдесятою вулицями є елітний ювелірний магазин Vault, розташований на нульовому поверсі. За ним є двері, які раніше вели до примірочної. Вони зачинені, але ті, хто мають застосунок, можуть відчинити їх магнітним ключем. Зайшовши у двері, слід спуститися сходами на рівень нижче — до підземного переходу, який веде до ліфта під хмарочосом на Сорок дев’ятій вулиці біля Медісон-авеню. Ліфт зупиняється лише на восьмому поверсі. Тут я маю пройти сканування ока. Якщо воно не проходить цієї перевірки, двері ліфта до приватного номера не відчиняються.

Добре бути багатим.

Аби пройти реєстрацію в застосунку, людина має володіти капіталом понад сто мільйонів доларів. Місячні витрати на нього захмарні, особливо для тих, хто, як і я, користується ним часто. Послуги застосунку прості: знайомити багатих людей для сексу. Жодних зобов’язань. Це шик. Бутик. Але головне — це секс.

У застосунку немає назви. Більшість користувачів одружені й прагнуть максимальної анонімності. Деякі з них відомі люди. Дехто — геї чи інші представники ЛГБТК+-спільноти, які бояться розголосу. Деякі, зокрема я, просто заможні й шукають сексу без жодних зобов’язань чи наслідків. Роками я знайомився з жінками в барах, нічних клубах чи на вечірках. Я й досі іноді так роблю, але коли тобі вже за тридцять п’ять, така поведінка може видатися дещо відчайдушною. У моєму не дуже світлому минулому я винаймав повій. Колись я щовівторка замовляв і китайські закуски, і жінку з одного місця на Нижньому Іст-Сайді, що мало назву «Благородний дім» і було моєю власною версією китайської ночі. Тоді я вірив, що проституція — найдавніша й найблагородніша (згідно з назвою закладу) професія. Але це була неправда. Коли я працював над справою за океаном, то багато дізнався про торгівлю людьми й дотичні теми. Відтоді я припинив китайські ночі.

Це як у бойових мистецтвах — ми навчаємося, розвиваємося, удосконалюємося.

Коли опція повій відпала, я спробував себе в колись модній штуці під назвою «друзі з привілеями», але проблема полягала в тому, що дружба — вона завжди про певні зобов’язання. Друзі — це прив’язаність. Я такого не хочу.

Зараз я переважно користуюся цим застосунком.

Користувачка Аманда сидить на ліжку лише в махровому турецькому халатику з атласним оздобленням, який надають у номері. У келихах рожеве шампанське «Veuve Clicquot La Grande Dame». У срібній креманці — полуниця в шоколаді. Першокласна звукосистема може відтворити будь-яку музику на ваш смак. Цей вибір я зазвичай залишаю жінці, але волів би обійтися без саундтреку.

Я люблю слухати жінку.

Користувачка Аманда підводиться, усміхається й пря- мує до мене з келихом шампанського. Майрон завжди каже, що жінки мають найсексуальніший вигляд у махровому халаті з мокрим волоссям. Колись я насміхався з нього, віддаючи перевагу чорному корсету і відповідному поясу з підв’язками, але зараз мені здається, що Майрон таки має рацію.

Ми навчаємося, розвиваємося, удосконалюємося.

Сьогодні секс чудовий. Зазвичай так і є. А коли ні, це однаково секс. Як у тому старому жарті про чоловіка в перуці: перука може бути гарною, або поганою — але це однаково перука. Те саме й із сексом. Я часто чую, що секс із незнайомою людиною — це незручно. Мені так не здається. Частково це може бути пов’язано з моїм досвідом. Я багато подорожував світом, вивчаючи бойові мистецтва й не лише їх, і зрозумів один секрет — бути в моменті. Я даю кожній жінці відчути, що вона єдина у світі. І я не прикидаюся. Жінки завжди відчувають нещирість. Поки ми разом, існуємо лише ми — вона і я. Увесь світ зникає. Я абсолютно зосереджений.