Харлан Кобен – Він (страница 58)
— А в «Beresford» загалом?
— Ні, я так не думаю.
— Ви так не думаєте?
— Гадаю, що могла там бувати на якомусь заході.
— Заході?
— Фандрейзинг, вечірка, якийсь соціальний захід.
— То ви були в «Beresford» на якихось заходах?
Мені це не подобається.
— Ні,— відказує Патриція, теж це помітивши,— я так не думаю. Я не пам’ятаю. Але це можливо. Я відвідувала збори коштів у багатьох багатоквартирних будинках на Верхньому Вест-Сайді, але не пригадую конкретно такого в «Beresford».
ПТ киває, наче його абсолютно влаштовує така відповідь.
— Де ви були п’ятого квітня?
Це день убивства. Мені не подобається, куди все йде — це більше схоже на допит з метою отримати зізнання, ніж спробу співпраці. Я вирішую втрутитися.
— Що конкретно тут відбувається?
ПТ розуміє, що я маю на увазі, тому ігнорує запитання.
— Місіс Локвуд?
— Можете називати мене Патриція.
— Патриціє, де ви були п’ятого квітня?
— Це не таємниця.
— Я не казав, що це таємниця. Я спитав вас, де ви були.
Я кажу:
— Стоп.
ПТ обертається до мене.
— Запитання ставлю я, Віне.
— Усе нормально,— говорить Патриція.— Усі знають, що я того вечора була в «Cipriani» на фандрейзинговому заході.
Зізнаюся, що ця інформація мене здивувала.
— «Cipriani» в середмісті? — питає ПТ.
— На Сорок другій вулиці, біля Центрального вокзалу.
— Тобто ви були в Нью-Йорку?
— Якщо Центральний вокзал і Сорок друга вулиця досі вважають Нью-Йорком,— відповідає Патриція з ноткою роздратування,— то відповідь «так».
— Коли ви приїхали до Нью-Йорку?
Патриція відхиляється на спинку крісла й дивиться в повітря.
— Два вечори я була в «Hyatt» біля Центрального вокзалу. Приїхала туди в п’ятницю залізницею та поїхала в неділю.
У кімнаті зависає тиша — через очевидне припущення. Патриція порушує мовчання.
— Ох, та я вас прошу. Ми нещодавно відкрили «Абеону» в Східному Гарлемі, тож ризикну припустити, що за останні пів року я була в Нью-Йорку майже стільки ж, скільки у Філадельфії. Я можу надати вам свій робочий календар, якщо це допоможе.
— Так, було б добре,— відповідає ПТ.
Я знову пхаю свого носа:
— Чи є у цьому сенс?
— Віне,— у голосі Патриції відчувається приглушена різкість.— Я з цим розберуся.
Вона, безперечно, має рацію.
Патриція звертається і до ПТ, і до Макса:
— То яка ваша теорія? Минуло двадцять п’ять років відтоді, як мого батька вбили, а мене викрали, і я… що… дізналася, що вбивця живе відлюдником в Нью-Йорку, і тому його вбила?
— Вам не потрібно виправдовуватися,— кидає ПТ.
— Я не виправдовуюсь.
— Принаймні це чутно з вашого тону. Ваша валіза — це зв’язок із місцем убивства. З мого боку було б недбало не перевірити всіх варіантів. І це приводить нас до того вечора, коли вбили вашого батька й викрали вас.
— Що ви маєте на увазі?
Спецагент Макс дістає теку й передає ПТ.
— Я переглянув усі свідчення з того періоду, і хотів би з’ясувати кілька речей.
Патриція очима питає мене «навіщо?». Я знизую плечима.
— Ваша матір, Алін Локвуд, знайшла тіло вашого батька, коли повернулася додому з магазину. Вона викликала поліцію.
ПТ зупиняється. Він знову робить маленьку дискомфортну паузу, щоби подивитися, чи проковтне підозрювана наживку. Патриція не реагує.
— Чому ваша мати не була вдома з вами й батьком? — питає ПТ.
Патриція важко зітхає.
— Це ж написано у звіті, чи не так?
— Написано, що вона була в супермаркеті.
Ми чекаємо.
— Була майже десята вечора,— продовжує ПТ.
— Агенте...— Патриція запинається.— Я вас можу називати агентом ПТ?
— Просто ПТ.
— Ні, це якось неправильно. Агенте ПТ, коли моя мати повернулася, я лежала зв’язана в багажнику автівки із зав’язаними очима. Я справді не можу сказати, що вона робила.
— Я просто запитав, чи часто ваша матір ходила в супермаркет о такій порі.
— Не скажу, що часто. Іноді. ФБР перевірили алібі моєї мами, чи не так?
— Так.
— І вона була в магазині, чи не так?
— Так,— ПТ зручніше вмощується на дивані.— Вам це ніколи не здавалося дивним? Я маю на увазі, що вона пішла до супермаркету за покупками. Це тривало менше години. Доволі небагато часу, проте вбивці з’явилися саме в це вікно. Зручно, вам так не здається?
Патриція хитає головою: