Харлан Кобен – Він (страница 44)
Седі кидає слухавку.
Я знаходжу таксі, що їде Централ-Парк-Вест-авеню на південь. Зараз заторів практично немає. За десять хвилин приїжджаю в будівлю «Lock-Horne» на Парк-авеню. Сьогодні на зміні охоронець Джим. Я йому киваю та прямую до особистого ліфта. Уже пізно, за десяту, але в цій будівлі переважно працюють фінансові консультанти всіх мастей, і багато хто має бути на роботі, коли працюють ринки в інших частинах світу, ще більше тих, хто марно витрачає довгі години, щоби не відставати від інших хлопців, які змагаються за те саме підвищення. Я натискаю кнопку четвертого поверху, і особливо сьогодні — з кількома келихами вина та образом Джесіки Колвер, які досі плавають у моїй голові,— спогади про
Седі вітається, коли я виходжу з ліфта, хоча «вітається» — це не те слово, яким можна точно описати її стан.
— Що ти наробив, Віне?
— Я теж радий тебе бачити, Седі?
Вона поправляє окуляри. Відчувається, що вона це робить не через потребу, а як частину іміджу.
— Хіба схоже, що я в гарному настрої?
— Чому б тобі не сказати мені, що сталося?
Седі йде до свого кабінету. Я помічаю, що стіл Тафта на рецепції порожній, але на ньому стоїть коробка з його речами. Седі помічає мій погляд і вигинає брову.
— У мене сьогодні були гості.
— О?
— Вони підхопили мене на вулиці. Двоє кремезних мужиків.
Я чекаю.
— Що ти наробив, Віне?
— Хто вони були?
— Брати Тедді Лайонса.
Мовчу.
— Віне?
— Вони тобі погрожували?
— Ну, пригостити коктейлем не пропонували.
— А що сказали?
— Звинуватили в тому, що я послала людину побити Тедді.
— А ти що сказала?
— А сам як гадаєш?
— Що ти нікого не посилала. Вони тобі повірили?
— Ні, Віне, не повірили.— Седі підходить до мене.— Ти був на тому баскетбольному матчі.
— Як і сімдесят тисяч інших людей.
— Ти справді збираєшся мені брехати?
— Що, на твою думку, я зробив, Седі?
— Саме про це я запитую.
— Тебе це не стосується.
— Ні, Віне, неправда.— Седі показує на порожній стіл.— Тафт сказав тобі, що Тедді Лайонс зробив із Шерін, чи не так?
— Ти теж сказала.
— Поки його не побили, я не казала. Імовірно, Тедді Лайонс більше ніколи не ходитиме.
— Здається, що говорити зможе. То ти звільнила Тафта?
— Я не люблю шпигунів на роботі.
Справедливо.
— Мені теж підшукати нове робоче місце? — продовжує Седі.
— Це залежить від тебе.
— Тобі доведеться придумати щось краще, Віне. Про що ти думав?
— Що Шерін заслуговує на справедливість.
— Ти серйозно?
Я чекаю.
— Ми дотримуємося закону,— говорить Седі.— Ми намагаємося змінити думки та серця... і закони.
— Тафт сказав, що Тедді переслідував когось іншого.
— Можливо.
— Він не змінився б через те, що ти хочеш змінити закон,— кажу я Седі, розуміючи, що в цій думці звучить відлуння слів Ванесси Гоґан про злочинців із Хижі жаху.
— І тому ти з ним розібрався самотужки?
Не бачу сенсу відповідати.
— А тепер ці бандити переслідують нас.
— Я з ними розберуся.
— Я не хочу, щоби ти з ними розбирався.
— Дуже погано.
— Ти хочеш жити в такому світі? — Седі хитає головою.— Хочеш, щоби люди брали закони у свої руки?
— Люди? Та Боже збав. Я? Так.
— Це жарт?
— Я довіряю собі. Але не середньостатистичним людям.
— Ти нашкодив нам. Розумієш? У нас був шанс змінити...
— Шанс.
— Що?
— Шанс не допоміг Шерін. І він не допоміг би наступній жертві Тедді. Седі, я захоплююся твоєю діяльністю. Я вірю в це. Ти маєш беззастережно продовжувати.
— А ти продовжиш робити те, що робиш?
Я знизую плечима.
— Ти працюєш на глобальному рівні. Твоя діяльність важлива.
— І що, ти сподіваєшся, що колись моя робота зробить твою непотрібною?