Харлан Кобен – Він (страница 41)

— Це те, що ви шукаєте?

— Частково.

— Але це не основна мета пошуку, я правильно розумію?

Наші погляди зустрічаються, і між нами формується щось схоже на розуміння.

— Розкажіть, чому ви насправді тут, містере Локвуд.

Я дивлюся на Джесіку — вона дає мені волю.

— Ви колись чули про Патрицію Локвуд? — питаю я Ванессу.

— Припускаю, це ваша родичка.

— Двоюрідна сестра.

Місіс Гоґан нахиляється вперед і жестом запрошує мене розповідати далі. Тому я починаю.

— У дев’яностих приблизно десятьох дівчат викрали й примусом тримали в хижці в лісі біля Філадельфії. Їх катували місяцями, можливо, й роками, постійно ґвалтували, потім убивали. Багатьох так і не знайшли.

Ванесса уважно дивиться на мене.

— Ви говорите про Хижу жаху.

Я мовчу.

— Я дивлюся багато документальних детективів по кабельному,— каже місіс Гоґан.— Наскільки я пам’ятаю, цю справу так і не закрили.

— Правильно.

Вона намагається сісти рівніше.

— То думаєте, що Рай Штраус?..

— Є докази, що він принаймні був причетний,— кажу я.— І в нього могли бути поплічники.

— І одна дівчина втекла. Це що, ваша...

— Кузина, так.

— Святий Боже,— вона прикладає тремтливу руку до грудей.— І тому ви прийшли до мене?

— Так.

— Але чим я можу допомогти?

— Ви принаймні пробачаєте його.

— А ви ні?

Я знизую плечима.

— Хтось убив мого дядька й викрав мою сестру.

— Ви маєте лишити це на суд Божий.

— Ні, мем, не думаю, що в мене вийде.

— Послання римлянам 12:19.

— «Не мстіться самі, але дайте місце гніву Божому, я відплачу, говорить Господь».⁴

— Я вражена, містере Локвуд. Ви знаєте, що це означає?

— Мені байдуже. Те, що я знаю,— чоловіки, які вчиняють такі речі, не зупиняються. Вони вбивають знову. Завжди. Вони не знаходять зцілення, не реабілітуються, чи, перепрошую, не навертаються до Бога. Вони просто продовжують убивати. Тож якщо ви сьогодні ввечері почуєте в новинах про зникнення дівчини, це можуть бути ті самі вбивці.

— Якщо тільки Штраус не діяв сам,— каже Ванесса.

— Таке можливо, але малоймовірно. Моя двоюрідна сестра розповіла, що її викрали два чоловіки.

Вона злегка усміхається.

— Ви рішуче налаштовані, містере Локвуд.

— Вони вбили вашого сина, а також агента Патріка О’Меллі, батька шістьох дітей. Вони вбили мого дядька Олдріча,— я роблю паузу, більше для ефекту, ніж для чогось іншого.— А тепер додайте жорстокість щодо молодих жінок і їхнє убивство в уже згаданій Хижі жаху.

Я нахиляюся до неї — теж задля драматичності.

— Так, місіс Гоґан, я рішуче налаштований.

— А що буде, коли знайдете правду? — питає вона.

Я мовчу.

— Що, як ви відшукаєте правду, але не матимете змоги її довести? — На її обличчі я бачу пожвавлення, голос збуджений.— Припустімо, ви знайшли винних, але немає жодного способу довести це в суді. Що ви робитимете в такому разі?

Кидаю оком на Джесіку — вона теж чекає на відповідь. Не люблю брехати, тому намагаюся викрутитися за допомогою запитання.

— Ви мене питаєте, чи відпустив би я серійного вбивцю та ґвалтівника просто так гуляти на волі?

Ванесса Гоґан перехоплює мій погляд. Я намагаюся повернутися до теми нашої розмови.

— До вас приходив Біллі Рован,— кажу я.

Вона кліпає, відхиляється в подушках назад.

— Він здавався таким милим, коли прийшов на мою кухню сповнений каяття,— Ванесса думає про сказане й тихо охає.— Ви думаєте, Біллі Рован причетний до Хижі жаху?

— Не знаю, проте впевнений, що все це якось пов’язано. Шістка із Джейн-стріт, убивство вашого сина, викрадені картини, Хижа жаху.

— І саме тому ви прийшли.

— Так.

— Мені недобре, містере Локвуд.

— Що вам сказав Біллі Рован, коли прийшов до вас?

— Попросив прощення. І я простила його.

Ванесса Гоґан не кліпає. Вона не зводить з мене погляду. Її рот ледь ворушиться, але я переконаний, що вона усміхається.

Тоді я кажу:

— Ви знаєте, де зараз Біллі Рован, чи не так?

Вона не ворушиться.

— Звісно, ні,— каже Ванесса, навіть не намагаючись приховати правду.— Уже пізно, я прошу вас обох піти.

 

Розділ 18

Після цього Ванесса Гоґан замовкає.

— З останнім надто необережно вийшло,— кидає Джесіка, коли ми виходимо з будинку.