Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 6)

— Вашої військової освіти, я маю рацію?

— Скажімо простіше, я спостережлива.

— О, це зайва скромність, Майє. Ми всі знаємо про ваші подвиги за кордоном.

«І про моє падіння», — мало не додала вона.

— Освітлення в тій частині парку погане, лише кілька віддалених ліхтарів.

— Цього достатньо.

— Достатньо, щоб точно впізнати марку пістолета?

— Я знаюся на вогнепальній зброї.

— Так, звісно. Ви насправді вправний стрілець, так?

— Стрілчиня.

Вона виправила його автоматично. Так само автоматично він поблажливо всміхнувся.

— Винен. Усе одно, було темно…

— «Smith&Wesson» виготовлений із нержавіючої сталі, не чорний. Його легко розгледіти в темряві. До того ж я чула, як він відтягував курок. Це робиться на револьверах, а не на напівавтоматах.

— A «Beretta»?

— Тут щодо конкретної моделі я не впевнена, але в нього був рухомий ствол, як і в них.

— Як ви знаєте, з тіла вашого чоловіка дістали три кулі. Тридцять восьмий калібр, підходять до «Smith&Wesson», — детектив потер обличчя, начебто глибоко замислився. — У вас є зброя, так, Майє?

— Є.

— Серед неї раптом нема «Smith&Wesson 686»?

— Ви знаєте відповідь, — сказала Майя.

— Звідки мені знати?

— Закон Нью-Джерсі вимагає від мене реєстрації всієї придбаної в штаті зброї. Тож вам усе це відомо. Хіба що ви зовсім некомпетентний, детективе Кірс, а це ж, безперечно, не так — ви одразу ж перевірили мене в реєстрі зброї. Тож облишмо ігри й перейдімо до справи.

— Яка відстань від місця, де впав ваш чоловік, до фонтану Бетесда?

Зміна теми заскочила її.

— Я певна, ви все там виміряли.

— Так, виміряли. Відстань приблизно триста ярдів[6] з усіма поворотами та вигинами. Я її пробіг. Я не в такій хорошій формі, як ви, але в мене це зайняло близько хвилини.

— Гаразд.

— Що ж, ось у чому справа. Кілька свідків сказали, шо чули постріл і що ви з’явилися принаймні за хвилину чи дві після нього. Як ви це поясните?

— А чому я мушу це пояснювати?

— Справедливе питання.

Майя й оком не зморгнула.

— Ви вважаєте, що я застрелила свого чоловіка, детективе?

— А це так?

— Ні. І знаєте, як я можу це довести?

— Як?

— Ходімо зі мною на стрільбище.

— Для чого?

— Як ви й сказали, я вправна стрільчиня.

— Нам так повідомили.

— От і побачите.

— Що побачу?

Майя нахилилася вперед і подивилася йому в очі.

— Мені не потрібні три постріли, щоб убити людину з такої відстані, навіть із пов’язкою на очах.

Кірс у відповідь щиро посміхнувся.

— Ваша правда. Вибачте, що порушив цю тему, бо — ні, я не вважаю, що ви застрелили свого чоловіка. Насправді я практично можу довести, що ви цього не робили.

— Що ви маєте на увазі?

Кірс устав.

— Ви тримаєте зброю тут?

— Так.

— Покажете мені?

Спершу вона повела його до сейфа в підвалі.

— Гадаю, ви велика прихильниця другої поправки,[7] — сказав Кірс.

— Я не лізу в політику.

— Але зброю любите, — він подивився на сейф. — Не бачу кодового колеса. Він відкривається ключем?

— Ні. Доступ лише через відбиток великого пальця.

— А, зрозуміло. Тобто відчинити його можете тільки ви.

Майя ковтнула.

— Тепер — так.

— О, — сказав Кірс, усвідомивши помилку. — Ваш чоловік?

Вона кивнула.

— Ще в когось, окрім вас двох, є доступ?

— Ні в кого.

Майя приклала великий палець до отвору. Двері клацнули й відчинилися. Вона відійшла вбік.

Кірс подивився всередину й неголосно свиснув.

— Навіщо вам усе це треба?

— Мені не «треба» жоден із них. Мені подобається стріляти. Це моє хобі. Більшість цього не любить і не розуміє. Мене це влаштовує.