Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 8)
— Ми б не втрапили до півфіналу, — промовив тренер Філ так, наче плювався склом, — якби я в останній грі задіяв тих дівчат.
— Тобто ви програли б, якби грали за правилами?
Патті, дочка тренера, пирхнула.
— Тобто вони — відстій.
— Так, Патті, годі вже. Виходь замість Аманди.
Дівчина побігла підтюпцем до столу секретаря змагань.
— Ваша дочка, — сказала Майя.
— До чого тут вона?
— Вона чіпляється до інших дівчат.
Тренер гидливо скривився.
— Це ваша Еліс вам сказала?
— Алекса, — виправила Майя. — Не вона.
Їй сказав Деніел.
Філ схилився так близько, що на неї війнуло запахом салату з тунця.
— Слухайте, солдате…
— Солдате?
— Ви ж солдат, так? Чи колишній солдат? — він вишкірився. — Ходять чутки, що ви сама не проти порушити правила, хіба ж ні?
Її пальці напружувалися й розслаблялися, напружувалися й розслаблялися.
— Як колишній солдат, — вів він далі, — ви маєте це зрозуміти, бо все дуже просто.
— І як?
Тренер Філ підтягнув свої шорти.
— Це, — махнув він на футбольне поле, — моє поле бою. Я генерал, вони — мої солдати. Ви ж не посадите тупого піхотинця за штурвал F-16 чи якоїсь іншої машини, так?
Майя справді відчувала, як поволі закипає кров у венах.
— Давайте прояснимо, — сказала вона, примудряючись все-таки зберігати рівний тон. — Ви прирівнюєте футбольний матч до війн в Афганістані та Іраку?
— А ви не бачите нічого спільного?
— Це спорт, — мовив тренер Філ, знову вказавши на поле, — серйозний спорт, конкуренція, і — так, це дещо схоже на війну. Я не даю цим дівчаткам розніжуватися. Це вже не п’ятий клас із цукерками та веселками. Це вже шостий. Реальний світ. Ви мене розумієте?
— Правила ліги викладені на сайті…
Він схилився ще ближче, так, що козирок бейсболки торкнувся її голови.
— Мені начхати на те, що там у них на сайті. Маєте претензії — подайте офіційну скаргу футбольній раді.
— Де ви — президент.
Тренер Філ широко посміхнувся.
— Маю тренувати своїх дівчаток. Па-па.
Він тріпонув пальцями на прощання й повільно розвернувся назад до поля.
— Краще вам не повертатися до мене спиною, — сказала Майя.
— І що ви зробите?
Не варто було. Вона це знала. Треба було просто залишити все, як є. Не потрібно було ускладнювати ситуацію для Алекси.
Проте, поки ці піднесені думки вирували в голові Майї, її руки думали інакше. Вона блискавично зігнулася, ухопила його за шорти і, відчайдушно сподіваючись, що він не з голозадих командос, стягнула їх аж до щиколоток.
За короткий відтинок часу сталося таке.
Натовп голосно задихнувся. Тренер, убраний у тісні білі плавки, так само блискавично нагнувся, щоб повернути шорти на місце, однак заточився й гепнувся на землю.
Натовп зареготав.
Майя чекала.
Тренер Філ швидко відновив рівновагу. Він вистрибом підхопився, натягнув шорти й посунув на неї. Його обличчя червоніло від люті та сорому, наче ліхтар у кварталі розпусти.
— Ти, стерво…
Майя внутрішньо зібралась, однак не поворухнулася.
Тренер Філ здійняв кулак.
— Давай, — сказала Майя, — дай мені привід вирубити тебе.
Тренер зупинився, подивився Майї у вічі, щось там побачив і опустив руку.
— Ти того не варта.
Вона вже майже шкодувала про свій вчинок, про те, що показала племінниці поганий приклад, відповіла насильством на насильство. З-поміж усіх людей саме їй не варто було цього робити. Проте, коли Майя глянула на Алексу, очікуючи побачити її наляканою чи приниженою, натомість вона помітила на обличчі дівчинки слабку посмішку. Це не був усміх розплати чи задоволення від приниження тренера. Це говорило про дещо інше.
Сама Майя про це дізналась у війську, але, звісно ж, до реального життя воно також стосується. Брати по зброї мають знати, що ти їх прикриваєш. Це перше правило, перший урок, це стоїть найвище. Якщо ворог іде за тобою, то він іде і за мною теж.
Можливо, Майя надто гостро відреагувала, а може, й ні, але, в будь-якому разі, тепер Алекса знала: що б не сталось, її тітка буде поруч, буде її захищати.
Деніел підійшов до неї, коли почався безлад, дивлячись, чим може допомогти. Він теж кивнув Майї. Він теж усе зрозумів.
Їхня мати померла. Їхній батько — п’яниця.
Але їх прикривала Майя.
Майя помітила хвіст.
Вона везла Деніела з Алексою додому, попередньо оглянувши територію, звичний, природний жест — продивитись усе довкола, вишукуючи, що не на своєму місці. І тоді вона побачила в дзеркалі заднього огляду червоний «Buick Verano».
Поки що машина не видавалася підозрілою. Вона проїхала лише милю, проте бачила це авто, коли виїжджала з місця паркування біля футбольного поля. Може, це нічого не означає. Шейн говорив про шосте відчуття в солдатів, це коли ти якимось чином просто знаєш. Маячня. Майя купилася на забобон, аж поки вони не отримали жахливе підтвердження його неправдивості.
— Тітко Майє?
Це була Алекса.
— Що таке, люба?
— Дякую тобі, що прийшла на гру.