Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 51)

І знову Майя засумнівалася щодо того, який шлях обрати, і вирішила зупинитися на найбільш прямому.

— Ваш чоловік служив у береговій охороні. Тоді він розслідував смерть юнака на ім’я Ендрю Буркетт.

— Так, це я знаю. Так Том познайомився з родиною. Їм сподобалося, як він провів ту справу. То коли він відкрив власний бізнес, вони найняли його.

— Мені так не здається, — сказала Майя. — Я вважаю, що вони хотіли, щоб він у доповіді назвав цю смерть випадковою.

— Чому?

— Про це я мушу питати вашого чоловіка.

Місіс Дуґласс сіла на канапу, наче в неї підкосилися ноги.

— Вони стільки років йому платили, стільки грошей…

— Гроші для Буркеттів не проблема.

— Але так багато? І так довго? — вона піднесла тремтячу руку до рота. — Якщо те, що ви кажете, правда, а я не кажу, що згодна з вами, тоді там щось серйозне.

Майя опустилася на коліна.

— Де ваш чоловік місіс Дуґласс?

— Я не знаю.

Майя чекала.

— Я саме тому вам передзвонила. Том зник три тижні тому.

Розділ 19

Місіс Дуґласс звернулась у поліцію, але коли п’ятдесятисемирічний чоловік зникає і нема підозр щодо ймовірного злочину, поліція мало чим може зарадити.

— Том любить рибалити, — сказала вона. — Іноді їде на кілька тижнів. Поліція це знає. Я сказала, що він не поїхав би без попередження, але…

Вона безпорадно знизала плечима.

— Вони додали його ім’я в систему, що б це не означало. Один із детективів сказав, що можна відкрити повноцінне розслідування, однак вони не зможуть передивитися його робочі файли без судового ордера.

Майя пішла за кілька хвилин. Годі чекати. Вона зателефонувала колишній свекрусі. Через три гудки Джудіт неголосно відповіла:

— Я з пацієнтом. Усе гаразд?

— Треба поговорити.

Протягом незручної паузи Майя спитала себе, чи Джудіт зараз вибачається, ідучи з кімнати.

— Зустрінемось у моєму офісі о п’ятій, гаразд?

— Домовилися.

Майя поклала слухавку й подзвонила Едді, щоб забрати Лілі.

— Нехай лишається, — сказав він. — Вони там з Алексою дуркують.

— Ти впевнений?

— Або ти будеш частіше привозити до нас Лілі, або мені доведеться найняти чарівну дворічну дівчинку.

Майя усміхнулася.

— Дякую.

— Усе добре?

— Так, дякую.

— Не роби того ж, що й вона, Майє.

— Чого саме?

— Не бреши, аби мене захистити.

Едді мав рацію, але де б вони зараз були, якби Клер йому довірилася?

Біля її будинку стояло авто. Знайома фігура сиділа на лавці біля заднього входу, роблячи якісь помітки в жовтому записнику. Майя запитала себе, скільки ж він тут просидів. І ще: що він узагалі тут робив зараз.

Це все Шейн — чи черговий збіг?

Майя під’їхала, припаркувалася. Ріккі By і не глянув на неї, доки вона не вибралася з машини. Тоді, клацнувши, закрив ручку й усміхнувся. Майя не відповіла йому посмішкою.

— Привіт, Майє.

— Привіт, докторе By.

Він не любив, коли його називали доктором. Був одним із тих мозкоправів, які справді хотіли, щоб їх називали на ім’я. Майїн батько любив слухати пісню «Доктор Ву» групи «Steely-Dan» сімдесятих років. Цікаво, чи не тому він завжди трохи кривився, коли вона кликала його саме так.

— Я дзвонив і лишив кілька повідомлень, — сказав Ву.

— Так, я знаю.

— Вирішив, що краще буде самому заїхати.

— Справді, краще? — Майя відімкнула двері ключем, увійшла до будинку. Ву рушив слідом за нею.

— Хотів висловити співчуття, — сказав він.

Жінка поцокала язиком.

— Я здивована.

— Перепрошую?

— Не думала, що ви вирішите поновити наші стосунки пацієнта та психотерапевта, почавши з брехні.

Якщо By й образився, його посмішка ніяк це не показувала.

— Присядемо на хвилинку?

— Я краще постою.

— Як ви почуваєтеся, Майє?

— Усе гаразд.

Він кивнув.

— Нових епізодів не було?

«Шейн», — подумала Майя.

Він би не купився, якби вона наполягла, що все повністю минулося.

— Трохи було, — сказала Майя.

— Не хочете розповісти про них?

— Усе під контролем.