Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 47)
— Байдуже. Я хотів скласти про нього свою думку.
— І що?
— Він мені сподобався. Гадаю, він чесна людина. А Керолайн — брехло.
— Гаразд, просто забудь про це.
Шейн видав неприємне дзижчання, як у вікторині під час неправильної відповіді.
— Що?
— Вибач, Майє, відповідь неправильна.
— Ти про що?
— Кірс не видав мені інформації про поточне розслідування, — вів далі Шейн, — як і годиться хорошому копу, копу, який грає за правилами й не бере хабарів.
Майї не сподобалося, до чого він вів.
— Але, — сказав Шейн, піднявши палець, — він вирішив, що може мені розповісти про певний інцидент, який нещодавно стався в тебе вдома.
Майя глянула на Лілі.
— Він розповів тобі про приховану камеру.
— В яблучко.
Шейн чекав на її пояснення. Вона мовчала. Обоє стояли й дивились одне на одного надто довго. Нарешті чоловік порушив тишу.
— Чому ти не розповіла мені? — запитав він.
— Я збиралася.
— Але?
— Але ти і так думаєш, що я неврівноважена.
Шейн знову видав те неприємне дзижчання.
— Неправда. Я міг подумати, що тобі потрібна допомога…
— Саме так. Ти все напосідаєш, аби я зателефонувала By. А що б ти подумав, якби ти від мене почув, що я, здається, бачила свого вбитого чоловіка на відео з прихованої камери?
— Я б тебе вислухав, — сказав Шейн. — Я б вислухав і спробував допомогти тобі дійти до суті справи.
Майя знала, що він говорив серйозно. Шейн узяв стілець, підсунув його ближче до неї, сів.
— Розкажи мені, що сталося. У деталях.
Більше нема сенсу приховувати. Майя розповіла Шейну про приховану камеру, про Ізабеллу з перцевим спреєм, про зникнення одягу Джо та візит до помешкань працівників Буркеттів, де жила Ізабелла. Коли вона договорила, Шейн мовив:
— Я пам’ятаю ту сорочку. Якщо тобі все це здалося, куди вона зникла?
— Хтозна.
Шейн підвівся й рушив до сходів.
— Ти куди?
— Подивлюсь у його шафі, чи не там вона.
Майя хотіла запротестувати, але такий уже Шейн, він повинен зробити все до кінця. Тож вона чекала. За п’ять хвилин він повернувся.
— Нема, — сказав.
— І це нічого не означає, — додала вона. — Можна знайти мільйон причин, чому сорочки в шафі нема.
Він сів на стілець навпроти неї, посмикуючи свою нижню губу. Минуло п’ять секунд. Десять.
— Давай трохи поговоримо про це.
Майя чекала.
— Пам’ятаєш, що сказав генерал Демпсі, коли приїхав до нашого табору? — запитав Шейн. — Про передбачуваність на полі бою?
Вона кивнула. Генерал Мартін Демпсі, голова Комітету керівників штабів, говорив, що з усіх людських занять найпередбачуванішим є війна. Єдиний принцип того, що стається в бою, — ти ніколи не вгадаєш, що може статись у бою. Маєш бути готовий до того, що видається неможливим.
— То обміркуємо все, — сказав Шейн. — Скажімо, ти дійсно бачила Джо на тій прихованій камері.
— Він мертвий, Шейне.
— Розумію. Але… давай іти крок за кроком. Потренуємося.
Майя закотила очі, щоб він не тягнув час.
— Так, де ти переглядаєш зняте на камеру — на телевізорі?
— На лептопі. Підключаєш SD-картку.
— Так, вибач. SD-картка. Це та, яку забрала Ізабелла після того, як напала на тебе?
— Так.
— Гаразд. Тож ти підключаєш SD-картку до лептопа. Бачиш, як Джо грається з Лілі на канапі. Виключимо очевидні варіанти. Це не був старий запис, так?
— Так.
— Ти впевнена? Ти згадувала, що Ейлін дала тобі камеру після похорону. А чи міг хтось завантажити туди старий запис? Може, хтось зняв їх удвох до убивства Джо?
— Ні. Лілі була вбрана точнісінько так, як того дня. Знято під тим самим кутом, з того самого місця на полиці, знімали канапу. Це якийсь трюк, точно. Має бути. Не знаю, Джо туди прифотошопили. Але відео не старе.
— Гаразд, тож цю можливість ми виключаємо.
Це вже навіть було смішно.
— Яку можливість?
— Що це старий запис. Спробуємо інше, — Шейн знову почав посмикувати губу. — Уявімо, заради чистоти експерименту, що це насправді був Джо. Що він досі живий.
Він підняв руки, хоча Майя ні слова не сказала.
— Знаю-знаю, просто погодься зі мною, гаразд?
Майя стримала зітхання й знизала плечима — «роби як знаєш».
— Як він міг це зробити? — спитав Шейн. — От якби ти була на місці Джо й хотіла підробити свою смерть.
— Підробити свою смерть, а тоді що — прослизнути назад додому й побавитися зі своєю дитиною? Не знаю, Шейне. Може, ти мені розкажеш? У тебе явно є якась теорія.
— Не зовсім теорія, але…
— Туди входять зомбі?
— Майє?
— Так.
— Ти вдаєшся до сарказму, коли намагаєшся себе захистити.