Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 46)
— Вибач, Лілі. Матусі наснився поганий сон.
Лілі охопила руками шию Шейна. Шейн подивився на Майю, навіть не намагаючись приховати тривогу та співчуття. Майїне серце розбилося на мільйон друзків.
— Я пробував дзвонити, — сказав він. — Коли ти не відповіла…
Майя кивнула.
— Гей, — надто бадьоро гукнув Шейн. Вийшло це в нього кепсько. Навіть Лілі відчувала його нещирість. — Гайда всі спустимось униз і поснідаємо, що скажете?
Лілі виглядала настороженою, проте швидко отямилася. З дітьми завжди так. Вони навдивовижу міцні. Майя подумала, що вмінням упоратися з будь-чим вони нагадують найкращих солдатів.
— Знаєш що? — сказала Майя.
Лілі недовірливо глянула на неї.
— Ми сьогодні підемо на свято з Деніелом та Алексою!
Очі дівчинки розширилися.
— Там будуть гірки й кульки…
Майя все говорила про принади Дня футболу, і за кілька хвилин негода ночі розтанула в сяйві нового дня. Принаймні для Лілі. Але Майю міцна хватка страху тримала ще довго, надто довго, бо він, вочевидь, торкнувся її дочки.
Що вона наробила?
Шейн не запитував, чи з нею все гаразд. Він знав. Коли вони влаштували Лілі за сніданком і відійшли так, що вона їх не чула, Шейн поцікавився:
— Дуже погано?
— Нормально.
Він просто відвернувся.
— Що?
— Тобі стає дедалі легше й легше брехати мені.
І Шейн мав рацію.
— Дуже погано, — сказала Майя. — Задоволений?
Він повернувся до неї, хотів обійняти (вона чітко це бачила), але в них так було не прийнято. А шкода. Зараз знадобилося б.
— Тобі треба з кимось поговорити, — сказав Шейн. — Як щодо By?
By — мозкоправ з Асоціації ветеранів.
— Я йому зателефоную.
— Коли?
— Коли все закінчиться.
— Що закінчиться?
Вона не відповіла.
— Це тепер стосується не лише тебе, Майє.
— Тобто?
Він подивився на Лілі.
— Шейне, це удар нижче пояса.
— Шкода. Тобі тепер самій ростити дочку.
— Я з усім розберуся.
Майя глянула на годинник. Чверть на десяту. Вона спробувала згадати, коли востаннє спала довше, ніж до 4:58, але так і не змогла. Подумала про Лілі. Як це було? Її донечка прокинулась і слухала крики її матері? Намагалась її розбудити чи просто зіщулилася зі страху?
Яка вона взагалі мати?
— Я з усім розберуся, — повторила жінка. — Мені просто треба це розгадати.
— А під «розгадати» ти маєш на увазі «дізнатися, хто вбив Джо»?
Майя не відповіла.
— До речі, була твоя правда, — сказав Шейн.
— Щодо чого?
— Саме тому я тут. Ти попросила подивитись, яке відношення Том Дуґласс мав до берегової охорони.
— І?
— Він відслужив чотирнадцять років. Тоді й спробував правопорядок на смак. І — так, саме він займався розслідуванням смерті Ендрю Буркетта.
Бум. Усе склалося. І водночас — не склалося нічого.
— Ти знаєш, що саме він дізнався?
— Випадкова смерть. Згідно з його доповіддю, Ендрю Буркетт уночі випав за борт і втопився. Імовірно, алкоголь також був присутній.
Мить вони просто стояли, усвідомлюючи отриману інформацію.
— Що, чорт забирай, відбувається, Майє?
— Я не знаю, але маю намір дізнатися.
— Як?
Майя швидко дістала мобільний і зателефонувала Дуглассам додому. Телефон не відповідав. Вона залишила повідомлення: «Я знаю, чому Буркетти вам платять. Передзвоніть мені».
Назвала номер свого мобільного й повісила слухавку.
— Як ти взнала про Дуґласса? — спитав Шейн.
— Це не так важливо.
— Серйозно?
Він устав і почав міряти кроками кімнату. Не потрібно було знати його настільки добре, як Майя, щоб зрозуміти, що це недобре.
— Що таке? — спитала вона.
— Я вранці дзвонив детективу Кірсу.
Майя заплющила очі.
— Навіщо ти це робив?
— О, не знаю. Може, тому що ти вчора висунула йому неабияке звинувачення.
— Це Керолайн його висунула.