Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 44)
Шейн знову скривився.
— Чекай, це той, що випав із човна?
— Він не випадав.
— Що ти маєш на увазі?
Нарешті. Інформація, яку Майя сміливо могла йому довірити.
— Джо там був, разом із ним, на човні.
— Так, і що?
— Джо сказав мені, що це не був нещасний випадок. Він говорив, що Ендрю вчинив самогубство.
Шейн відхилився на спинку крісла.
— Отакої!
— Так.
— А родина знає?
Майя знизала плечима.
— Не думаю. Вони всі говорять про нещасний випадок.
— Але Керолайн учора порушила цю тему?
— Так.
— Чому? — спитав Шейн. — Ендрю Буркетт помер років зо двадцять тому, так?
— Це було доволі природно, — сказала Майя.
— Як це?
— Двоє братів. Як говорять, дуже близькі. Обоє трагічно помирають молодими.
Шейн кивнув, побачивши зв’язок.
— От тобі ще одна причина для того, щоб у неї розгулялася уява.
— І вона не бачила тіла Джо.
— Ще раз можеш повторити?
— Керолайн. Тіло Джо вона не бачила. І тіло Ендрю. Вона хотіла цього, аби поставити крапку. Але Ендрю помер у морі. Вона так і не побачила тіло. Джо вбили. Його тіло вона теж не побачила.
— Не доганяю, — сказав Шейн. — Чому вона не бачила тіло Джо?
— Родина їй не дозволила, щось таке. Я не знаю. Але подивися на це з її точки зору. Двоє мертвих братів. І жодного мертвого тіла. Керолайн ніколи не бачила жодного з них у труні.
Запанувала мовчанка, але тепер Шейн зрозумів. Керолайн зачепила Майю за живе, заговоривши про потрібність бачити тіло. Майя та Шейн незліченну кількість разів бачили таке на службі за кордоном. Коли солдат помирав у бою, його рідні часто не могли прийняти його смерть, доки не бачили остаточний доказ.
Мертве тіло.
Може, Керолайн мала рацію. Може, саме тому зародилася солдатська традиція повертати додому всіх, навіть мертвих.
Тишу порушив Шейн.
— Тож у Керолайн проблеми з визнанням смерті Джо.
— У неї проблеми з визнанням
— І вона вважає, що детективу, який розслідує смерть Джо, платить її родина.
Саме тоді до Майї дійшло, так раптово, що вона мало не впала.
— О ні…
— Що?
Майя ковтнула слину. Намагалась обдумати все, упорядкувати думки. Човен. Штурвал. Трофеї з риболовлі…
— Semper paratus, — сказала вона.
— Що?
Майя зустрілася поглядом із Шейном.
— Semper paratus.
— Це латина, — сказав Шейн. — Означає «завжди готовий».
— Ти знаєш?
Човен. Трофеї з риболовлі. Штурвал та рятівні кола. Але здебільшого перехрещені якорі. Майя припустила, що вони говорять про службу у BMC. Часто так і буває. Але ще дехто використовує перехрещені якорі для відзнаки старшин боцманської команди.
Шейн кивнув.
— Це девіз берегової охорони.
Берегова охорона.
Гілка збройних сил, під юрисдикцією якої і міжнародні, і внутрішні води. Берегова охорона займалась усіма смертями у відкритому морі…
— Майє?
Майя розвернулася до нього.
— Мені потрібна ще одна послуга, Шейне.
Він промовчав.
— Треба дізнатися, хто очолював розслідування смерті Ендрю Буркетта в морі, — сказала вона. — Треба дізнатися, чи не був це офіцер берегової охорони на ім’я Том Дуґласс.
Розділ 17
Укладати Лілі спати було просто. Майя чула численні жахливі історії про малюків, які перетворювали це на кошмар. Але не Лілі. Завжди здавалося, що день їй набрид і вона готова лишити його позаду. Щойно її голова торкалася подушки, без жодних суперечок дівчинка засинала. Але сьогодні після того, як Майя поклала її у ліжечко, Лілі попросила:
— Казку.
Майя почувалася виснаженою, але хіба це не одна з радостей материнства?
— Звісно, сонечку, що тобі почитати?
Лілі вказала на книжку Дебі Гліорі.[35] Майя почала читати, сподіваючись, що книжка спрацює як гіпноз чи нудний колега і очі Лілі затягне сонне марево перед тим, як вони заплющаться на всю ніч. Але книга мала цілком протилежний ефект — вона заколисувала Майю, а Лілі штурхала її, щоб та не заснула. Нарешті Майя таки дочитала казку, згорнула книжку, почала підводитись, а тоді Лілі запротестувала:
— Ще, ще.
— Уже пора спати, люба.
Лілі заплакала.
— Страшно!
Майя знала, що не варто в такі моменти дозволяти дитині залишатись у себе, але ці підручники для батьків забувають, що всі людські істоти, навіть батьки, обирають найлегший шлях, коли вони і без того виснажені. Ця дівчинка втратила тата. Звісно, вона надто маленька, щоб це усвідомити, але ж мають бути певні речі, підсвідомий біль, якесь примітивне розуміння, що не все добре.