Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 30)

— Хочеш теж одягнутися, як принцеса, Лілі?

Лілі кивнула й пішла з принцесою, міс Кітті, ледь махнувши рукою матері на прощання. Майя повернулася до авто, запустила додаток на телефоні, перевірила відео з камери в кімнаті. Лілі перевдягалась у костюм Ельзи з «Крижаного серця».

— Все одно, все одно,[25] — проспівала до себе Майя, стартуючи до родичів.

Вона увімкнула радіо, намагаючись витіснити з голови власний голос і замінити його ранковою маячнею. Ведучі ранкових шоу завжди вважають себе такими гумористами… Вона перейшла на АМ-діапазон (цікаво, хтось його ще слухає?), знайшла канал новин. Передбачуваність і майже військова чіткість трансляції заспокоювала. Новини спорту щогодини о чверть на наступну. Дорожні новини що десять хвилин. Вона слухала в піввуха, коли одна історія привернула її увагу:

— Сумнозвісний хакер Корі Дзвін пообіцяв цього тижня оприлюднити цілу скарбницю нової інформації, яка, як він заявляє, не лише спантеличить провідного чиновника нинішньої адміністрації, але й призведе до його відставки і, що цілком імовірно, правового переслідування…

Усупереч усьому, усупереч своїм власним словам про свободу від жахливих лап Дзвону Корі, Майя все одно відчула, як її тілом прокотилася хвиля тремтіння. Шейн дивувався, що Корі не оприлюднив усю плівку — чи не чекав він слушного часу, щоб скинути на неї ще більшу бомбу (так, такий підбір слів заслуговував на сумний смішок). Звісно, вона теж про це думала. Майя Стерн зараз була неактуальна, але історія мала потенціал. Великі таємниці недовго лишаються таємницями. Вони схильні повертатися, коли ти найменше цього чекаєш, вони прокочуються хвилею, відлунюють і спричиняють (вона знову усвідомила, як часто військовий жаргон стає частиною звичної, щоденної мови) значні додаткові збитки.

Фернвуд був традиційним маєтком багатої родини. До зустрічі з Джо Майя вважала, що подібні місця існують лише в підручниках з історії чи в художній літературі. Виявилося, що ні. Вона під’їхала до воріт, якими керував Моріс. Він обслуговував ці ворота від початку вісімдесятих років, жив в одному з тих будиночків для слуг, де мешкала родина Ізабелли.

— Привіт, Морісе.

Він похмуро поглянув на неї, як і завжди, своєрідним чином нагадуючи, що вона увійшла до родини через одруження, а не по крові. Сьогодні він дивився ще суворіше, що могло пояснюватись або сумом після смерті Джо, або, що ймовірніше, плітками навколо Ізабелли та перцевого спрею. Моріс неохоче натиснув кнопку, ворота відчинилися так повільно, що це було майже непомітно для неозброєного ока.

Майя заїхала на пагорб, повз тенісний корт та футбольне поле в повний розмір (Джо сказав їй, що це зветься «газон»), жодним із яких вона ніколи не користувалася, і підкотила до маєтку в стилі Тюдорів, який нагадував їй дім Брюса Вейна в старому телесеріалі «Бетмен». Вона б не здивувалася, якби з дверей вивалилася група чоловіків, одягнених для полювання на лисиць, однак натомість там самотньо стояла Джудіт, її свекруха. Майя припаркувалася біля кам’янистої доріжки.

Джудіт — красива жінка. Мініатюрна, з великими круглими очима й витонченими рисами обличчя, подібними на лялькові, вона виглядала молодше за свій вік і, вочевидь, доклала до цього певних зусиль (може, трохи ботоксу навколо очей), але це було зроблено зі смаком, і збереженням молодості вона переважно завдячувала або генам, або щоденним заняттям йогою. Її фігура досі привертала увагу. Джудіт приваблювала чоловіків (зовнішність, розум, гроші), але чи зустрічалася вона з кимось, Майя не знала.

— Гадаю, вона має таємних коханців, — якось сказав їй Джо.

— А чому таємних?

Джо у відповідь лише знизав плечима.

Подейкували, що в юності вона належала до хіпі західного узбережжя. Майї в це цілком вірилось. Якщо придивитися, в очах та посмішці Джудіт можна помітити відгомін колишнього дикунства.

Вона зійшла сходами вниз, однак зупинилася на передостанній так, що вони з Майєю стали приблизно одного зросту. Поцілували одна одну в щічку, причому Джудіт постійно дивилася кудись повз неї.

— А де Лілі?

— У садочку.

Майя очікувала побачити подив на обличчі свекрухи. Але ж ні.

— Вам з Ізабеллою слід вирішити свої проблеми.

— Вона вам розповіла?

Джудіт навіть не подумала відповісти.

— То допоможіть мені це вирішити, — сказала Майя. — Де вона?

— Я так розумію, що Ізабелла поїхала подорожувати.

— Надовго?

— Не знаю. Натомість пропоную тобі скористатися послугами Рози.

— Не думаю.

— Ти ж знаєш, вона була нянькою Джо.

— Знаю.

— І?

— Не думаю.

— То ти лишиш її в садочку? — Джудіт несхвально похитала головою. — Чимало років тому я мала зв’язок з дитячими садочками як професіонал.

Вона була професійно сертифікованим психіатром, досі двічі на тиждень приймала клієнтів у офісі у Верхньому Іст-Сайді на Мангеттені.

— Пам’ятаєш усі ті випадки насильства над дітьми у вісімдесятих та дев’яностих?

— Звісно. Вас викликали як експерта?

— Щось подібне.

— Я думала, усі ці випадки були визнані фальшивими. Дитяча істерія чи щось таке.

— Так, — сказала Джудіт, — вихователів виправдали.

— То що?

— Вихователів виправдали, — повторила вона, — але систему, мабуть, ні.

— Я не розумію.

— Дітьми в садочку було легко маніпулювати. Чому?

Майя знизала плечима.

— Подумай про це. Діти навигадували страшних історій. Я питаю себе — чому? Чому ці діти так хотіли наговорити того, що, на їхню думку, воліли почути їхні батьки? Можливо, це просто припущення, якби їхні батьки приділяли їм більше уваги…

Майя подумала, що це дуже притягнуто за вуха.

— Справа в тому, що я знаю Ізабеллу ще з дитинства. Я їй довіряю. Я не знаю людей у садочку і не довіряю їм — і ти теж.

— У мене є дещо краще за довіру, — сказала Майя.

— Перепрошую?

— Я можу за ними спостерігати.

— Що?

— Це питання безпеки. Там чимало свідків, у тому числі і я сама.

Вона дістала телефон, увімкнула додаток, натиснула кнопку — і побачила Лілі в костюмі Ельзи. Джудіт узяла в неї телефон і посміхнулася побаченому.

— Що вона робить?

Майя глянула на екран.

— Дивлячись на те, як вона крутиться, можу сказати, що вона танцює під «Крижане серце».

— Камери всюди, — сказала Джудіт, хитаючи головою. — Це новий світ.

Вона віддала Майї телефон.

— То що у вас з Ізабеллою сталося?

Розповідати про це зараз було б нерозумно, особливо зважаючи на причину, чому вони зібралися — оголошення заповіту Джо.

— Я би про це не турбувалася.

— Можна я буду відвертою?

— А ви колись буваєте іншою?

Джудіт усміхнулася.

— У цьому ми з тобою однакові. У нас узагалі чимало спільного. Ми обидві увійшли до цієї родини через шлюб. Обидві тепер удови. І обидві говоримо прямо.

— Я вас слухаю.