Харлан Кобен – Твоя перша остання брехня (страница 29)
— Я знаю, Едді.
— Зроби мені послугу, Майє.
— Яку?
— Що б ти не знайшла на тому телефоні, байдуже що, розкажи мені. Я мушу знати правду.
У дзеркалі заднього огляду Майя знову побачила червоний «Buick».
— Пообіцяй, Майє.
— Обіцяю.
Вона відімкнулась і знову глянула в дзеркало заднього огляду, однак червоне авто зникло. За двадцять хвилин, коли вона дісталася «Зростання», міс Кітті заповнила з нею решту документів і організувала оплату. Лілі не хотіла звідти йти, що для Майї було хорошим знаком.
Удома Майя посадила Лілі гратись і відчинила те, що називалося «Шухляда Тисячі Зарядних». Як і більшість її знайомих, Майя ніколи не викидала зарядні. Шухляда була забита вщент, схожа на банку змій, там були десятки, може, сотні зарядних пристроїв — чорт, можливо, один з них узагалі був сумісний з Бетамаксом.[23]
Майя знайшла адаптор, сумісний із гніздом на телефоні Клер, вставила його й зачекала, доки він запрацює. Знадобилося близько десяти хвилин. Телефон був украй простий (самі лише факти, мем), але історія дзвінків збереглася вповні. Вона натиснула на іконку й переглянула дзвінки.
Усі вони йшли на один і той самий номер.
Майя прокрутила список, нарахувала шістнадцять дзвінків. Номер незнайомий. Код — 201, тобто — північний Нью-Джерсі.
Кому, чорт забирай, могла телефонувати Клер?
Вона перевірила дати. Дзвінки почалися за три місяці до її смерті. Останній — за чотири дні до вбивства. То що це могло означати? Дзвінки розподілялися нерівномірно. Багато спочатку й наприкінці, трохи посередині.
Це Клер призначала зустрічі?
На мить Майя згадала про Жан-П’єра. Заграла уява. Припустімо, Жан-П’єр вийшов на зв’язок із Клер після стількох років мовчання. Про таке постійно чуєш, особливо в епоху Інтернету. Жоден коханець не зникає назовсім, якщо в тебе є «Фейсбук».
Та ні, це не був Жан-П’єр. Клер би їй розповіла.
Справді? Чи можна бути впевненою в цьому? Клер у щось вплуталася, це беззаперечно, і вирішила, що не варто розповідати про це сестрі. Майя завжди вважала, що вони з Клер діляться усім, що в них нема таємниць одна від одної, а проте будьмо чесними. Коли це відбувалося, Майя була на іншому краю світу, воювала за свою країну в Богом забутій пустелі, замість того, щоби бути тут, удома, і захищати сестру.
І що тепер?
Спочатку зробити найпростіше. Погуглити телефонний номер, подивитися, може, пощастить, може, щось випливе. Майя вбила цифри в пошукову систему й натиснула кнопку.
У яблучко. Або щось подібне…
Номер знайшовся одразу, і це її здивувало. Зазвичай, коли гуглиш номер, отримуєш пропозиції купити інформацію або бачиш, як хтось третій намагався отримати дані про власника номера. Номер, на який дзвонила Клер, був до певної міри діловим, але, як і все інше, у божевільному вирі останніх кількох тижнів він поставив більше запитань, аніж дав відповідей. Так, місце знаходилося на півночі Нью-Джерсі, якщо вірити гугл-мапі, біля моста Джорджа Вашингтона. Називалося воно «Шкіра й мереживо — клуб для джентльменів».
Клуб для джентльменів. Евфемізм для стрип-клубу.
Майя перейшла за посиланням, аби переконатись, і її екран заповнили практично оголені жінки. Еге ж. Стрип-клуб. Її сестра завела потаємний телефон, який ховала в старій бабусиній скрині, щоби мати змогу телефонувати до стрип-клубу.
У цьому є якийсь сенс?
Жодного.
Майя спробувала додати нову інформацію до тієї, якою вже володіла. Зібрала все докупи — Клер, Джо, прихована камера, телефон, стрип-клуб, усе інше, зважила всі можливості й лишилася ні з чим. Не складалося. Вона почала хапатися за соломинки. Можливо, у Клер був роман, і, припустимо, її хлопець працював там. Можливо, Жан-П’єр — менеджер клубу. На сайті «найповажнішій клієнтурі» пропонувалася послуга під назвою «французький танець». Майя не мала й не хотіла мати жодного уявлення про те, що це може бути. Можливо, Клер вела подвійне життя й працювала там. Про таке іноді пишуть у газетах чи показують у паршивому кіно на кабельних каналах. Удень — домогосподарка, уночі — стриптизерка.
Стоп.
Майя взяла телефон і набрала номер Едді.
— Щось знайшла? — спитав він.
— Слухай, Едді, якщо я тут маю танцювати довкола тебе, — щойно слова злетіли з її вуст, вона усвідомила, наскільки це іронічно прозвучало, — або турбуватися про те, щоби ти був у курсі, я нічого не зможу дізнатися, ясно?
— Так, вибач. Як справи?
— Ти колись бував у стрип-клубах?
Тиша.
— Колись?
— Так.
— Минулого року в одного з хлопців із роботи там була холостяцька вечірка.
— А відтоді?
— Це все.
— Де був той клуб?
— Чекай, що за…
— Просто відповідай, Едді.
— Десь за Філадельфією, район Черрі-Гілл.
— Інших не було?
— Ні.
— Назва клубу «Шкіра й мереживо» тобі щось говорить?
— Ти жартуєш, так?
— Едді.
— Ні. Вона нічого мені не говорить.
— Гаразд, дякую.
— Ти не поясниш, до чого це усе?
— Поки що ні. Бувай.
Майя сиділа й дивилася на екран. Чому Клер дзвонила до клубу «Шкіра й мереживо»?
Нема сенсу вигадувати теорії. Вона хотіла одразу ж поїхати до клубу, але няньки в Лілі не було, а «Зростання» зачиняється о восьмій вечора.
«Завтра», — подумала Майя. Завтра вона, так би мовити, дійде до самого дна «Шкіри й мережива».
Розділ 11
Майї наснився вкрай дивний сон про читання заповіту Джо. Зовсім нереалістичний сон, із тих затьмарених нічних видінь, після яких ніяк не можеш сказати, що ж було сказано чи де все відбувалося. Вона пам’ятала тільки одне.
Там був Джо.
Він сидів у розкішному шкіряному кріслі кольору бургунді, убраний у той самий смокінг, що й у вечір їхнього знайомства. Він був із біса красивий і не зводив очей з розмитої фігури, яка читала документ. Майя не чула жодного слова (здавалося, що з таким самим успіхом вона могла прислухатися до вчителя Чарлі Брауна),[24] але звідкись знала, що фігура читала саме заповіт. Майї до цього було байдуже. Вона повністю зосередилася на Джо. Гукала його, намагалася привернути увагу чоловіка, однак Джо не розвертався до неї.
Майя знову прокинулася від звуків — криків, гуркоту гвинтів, пострілів. Схопила подушку й затисла нею вуха, намагаючись приглушити цей страшний гамір. Звісно, вона знала, що це не допоможе, що звуки лунають в її голові, що так вона, навпаки, зачиняє їх усередині. Але все одно це зробила. Звуки зазвичай лунали недовго. Потрібно заплющити очі (ще одне дивацтво — заплющувати очі, коли намагаєшся заглушити звук) і вигнати їх.
Коли все скінчилося, Майя виповзла з ліжка й пішла до ванної кімнати. Глянула в дзеркало, а тоді мудро вирішила відчинити аптечку принаймні для того, щоб не бачити свого виснаженого обличчя. Маленькі коричневі пляшечки для пігулок були там. Вона завагалася: одну випити чи дві, але ж сьогодні їй треба бути у формі, зважаючи на читання заповіту Джо та зустріч з усією родиною…
Майя прийняла душ, потім дістала чорний брючний костюм від «Шанель», який для неї вибирав Джо. Він любив купувати їй речі. Вона приміряла їх, була в захваті від крою та відчуття тканини на шкірі, але вдавала, що ці речі їй не подобаються, оскільки вони коштували божевільних грошей. Однак Джо вона обдурити не могла. Наступного дня він повертався до крамниці й купував їх. Костюм лежав на ліжку, коли вона повернулася додому — так само, як і зараз.
Вона вдягнула його й пішла будити Лілі.
Півгодини по тому Майя залишила Лілі в «Зростанні». На міс Кітті був костюм діснеївської принцеси, яку Майя не впізнала.